Право на відбиття нападу виникає не лите в момент суспільне небезпечного посягання, але й за наявності реальної загрози нападу.

Напад не перестає бути наявним, якщо він лише зупинений і в кожну хвилину може розпочатися знову. Напад вважається закінченим, коли він перерваний захистом або припинений самим посягаючим.

Пункт 4 ч. 1 ст. 15 надає право застосовувати зброю для затримання особи, яку застали при вчиненні тяжкого злочину і яка намагається втекти.

Закон обумовлює можливість застосування зброї працівниками міліції проти особи, яку застали при вчиненні тяжкого злочину, наявністю таких обставин:

1. Працівник міліції особисто застав особу при вчиненні злочину. Застосування зброї працівником міліції на підставі свідчень потерпілих та свідків (навіть у тому разі, коли вони прямо вказали на особу як на ту, що вчинила злочин) не може бути визнано правомірним.

2. Особа, яка вчинила або вчиняла тяжкий злочин, на очах працівника міліції намагається втекти, тобто залишити місце події, в тому числі і за допомогою транспортного засобу, або ще до затримання працівником міліції, або, будучи затриманою, здійснити спробу втекти під час доставлення в органи міліції чи перебування там на період, необхідний для прийняття рішення в установленому порядку про її затримання.

3. Обставини події дають працівнику міліції підстави вважати, що дана особа тільки що вчинила, вчиняє або робить замах на тяжкий злочин. Вичерпний перелік тяжких злочинів містить ст. 7 КК України.

Закон не вимагає від працівника міліції, який застав особу при вчиненні тяжкого злочину, вичерпної юридичної кваліфікації цього злочину, але в усіх випадках необхідно, щоб працівник міліції, приймаючи рішення про застосування зброї проти особи, яку він застав при вчиненні злочину, був впевнений, що в діях особи, котра затримується, містяться ознаки будь-якого тяжкого злочину.

Пункт 5 ч.'1 ст. 15 надає право застосовувати зброю для затримання особи, яка чинить збройний опір, намагається втекти з-під варти, а також озброєної особи, яка погрожує застосуванням зброї та інших предметів, що загрожує життю і здоров'ю працівника міліції.

Збройний опір працівнику міліції є самостійною підставою для застосування працівниками міліції зброї.

Збройний опір — це активна протидія будь-якої особи здійсненню працівником міліції своїх службових повноважень, поєднаних із застосуванням чи загрозою застосування вогнепальної, холодної зброї, а також інших речей і предметів в якості зброї.

Зброя — це предмети та пристрої, що призначені для влучення в живу ціль тане мають іншого призначення. Вогнепальна зброя — це будь-яка зброя, вражаючі якості якої обумовлюються дією снаряда, що отримує прискорення силою порохових газів.

До предметів, що використовують правопорушники при здійсненні опору в якості зброї, можна віднести ті, якими можливо завдати тілесних ушкоджень, небезпечних для життя та здоров'я людини. Як показує практика, ними можуть бути: камінь, палиця, пляшка, кухонний ніж, вила, лом, сокира, лопата, молоток, шило, велосипедний ланцюг, хімічні речовини, інші предмети та механізми. У той самий час не можуть розглядатися як предмети, застосовані в якості зброї: відро, сумка, взуття, книга та ін.; навіть у тому разі, коли ними були завдані удари працівнику міліції.

Збройним слід вважати І такий опір, який здійснюється із застосуванням свідомо непридатної зброї або її імітатора, якщо в обстановці, що склалася, працівник міліції не міг і не повинен був сприймати їх як непридатну та імітаційну зброю.

Втеча з-під варти є злочином, який передбачено ст. 183 КК України. За змістом ст. 183 КК України, не має значення вид злочину, у зв'язку з яким особа перебуває, під вартою.

Під особою, яка намагається втекти з-під варти, слід розуміти особу, що була засуджена до позбавлення волі або перебуває в попередньому ув'язненні. Установами для утримання осіб, щодо яких запобіжним заходом обрано взяття під варту, є слідчі ізолятори Міністерства внутрішніх справ, Служби безпеки, а також в'язниці Міністерства внутрішніх справ, що виконують І функції слідчих ізоляторів. В окремих випадках, що визначаються потребою в проведенні слідчих дій, ці особи можуть перебувати в ізоляторах тимчасового тримання або на гауптвахті (ст. 4 Закону «Про попереднє ув'язнення» від ЗО червня 1993 року).

Під втечею розуміється самовільне залишення особою, яка відбуває покарання у вигляді позбавлення волі або перебуває під вартою як підозрюваний, обвинувачений чи підсудний, місця, де вона перебуває з метою постійного чи тимчасового ухилення від подальшого перебування в ньому

При втечі з-під варти:

а) засуджений до позбавлення волі, який перебуває за місцем позбавлення волі (в ході відправлення етапом, виконання робіт поза зоною колонії тощо), утікає з-під конвою, а у випадках, коли, згідно Із ст. 78 ВТК, має дозвіл на пересування за межами колони без конвою, залишає маршрут пересування не повертається до колонії;

б) особа, яка затримана як підозрювана у вчиненні злочину згідно зі ст. 106КПК, або якій під час попереднього розслідування обрано запобіжний захід - взяття під варту, згідно зі ст. 155 КПК, залишає ізолятор тимчасового тримання, слідчий ізолятор чи гауптвахту, втікає з-під конвою, з кабінету слідчого, при проведенні слідчої дії на місцевості, залишає зал суду тощо.

в) суб'єкт залишає установу, де, відповідно до закону, перебувають засуджені до цього виду покарання: виховно-трудові колонії, виправно-трудові ко/іони тюрми, лікарні для ув'язнених, транзитне—пересильні підрозділи.

Під залишенням місця утримання або перебування під охороною слід розуміти навмисне самовільне перетинання (подолання) лінії охорони з метою втечі з-під варти.

Згідно з рекомендаціями МВС України від 6 березня 1995 р. щодо