Значна роль покарання у боротьбі зі злочинністю не виправдовує тенденції до його ужорсточення, яка спостерігалася багато років. Позбавлення волі превалює і в судовій практиці. Судами України за останні роки до позбавлення волі засуджувалося до 60% підсудних. Причини цього полягають, очевидно, не тільки в зростанні злочиності, а й в поширеності у громадській, в тому числі професійній, правосвідомості хибної думки, що найкращий засіб боротьби зі злочинністю — ужорсточення покарання. Таку позицію необхідно змінювати. Історія боротьби зі злочинністю у багатьох країнах, незалежно від їх суспільного ладу, свідчить, що ужорсточення покарання не дає бажаних наслідків. Навпаки, жорстокість покарання переконує винного в його несправедливості, робить засудженого більш жорстоким, породжує в його свідомості почуття образи, неповаги до суспільства, держави, її законів, тому значущість покарання у боротьбі зі злочинністю визначається не його жорстокістю, а справедливістю, невідворотністю, своєчасністю та неминучістю застосування за кожний вчинений злочин. Роль, значення і виконання мети покарання багато в чому залежать від правильності його призначення і реалізації. Воно повинно бути відповідним тяжкості вчиненого злочину. Тільки таке покарання винний та інші особи сприймають як остаточний і дійсно заслужений наслідок злочинної поведінки.

Застосування покарання завжди повинно здійснюватися з додержанням основних напрямків, притаманних кримінальній політиці:

а) застосування суворих заходів покарання до осіб, що вчинили тяжкі злочини;

б) застосування менш суворих заходів покарання, передусім покарань, не пов’язаних з ізолюванням винного від суспільства, і навіть умовного засудження або відстрочення виконання покарання до осіб, які уперше вчинили менш тяжкі злочини або злочини, що не являють великої суспільної небезпеки.

Поєднання цих двох напрямків є обов’язковим у здійсненні каральної політики судових органів на сучасному етапі боротьби зі злочинністю.

Список використаної літератури:

Закон України “Про внесення змін до конституції України” №2222 IV від 8.12.2004 р.

Паливода А.В. “Кримінальний Кодекс” Київ 2005р.

Конституція України. – К. Преса України. - 1997. – 80с.

Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 // Відомості Верховної Ради України. – 2001. - №25 – 26. – С. 131.

Гальперин И.М. Социальные изменения и содержание наказания. В кн.: Планирование мер борьбы с преступностью. М., 1982.

Коржанський М.Й. Уголовне право України. Частина загальна: Курс лекцій. — К.: Наукова думка та Українська видавнича група, 1996.

Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник для юрид. вузів і фак./За ред. Професорів М.І., Бажанова В. В., Сташиса В.Я., Тація.—X.:Право, 1997.

Кримінальне право України. Загальна частина: Підруч. для студентів юрид. вузів і фак. / За ред. П.С. Матишевського та ін. — К.: Юрінком Інтер, 2001.

Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник за ред. В. І. Шакуна. – К.: НАВСУ. – “Правові джерела”, 1998.

Комментарий к Уголовному кодексу РФ под ред. Ю.И. Скуратова и В.М. Лебедева, М., 1997.

Карпец И.И. Наказание. Социальные, правовые и криминологические проблемы, М., Юридич. литература, 1973г.

Таганцев Н.С. Русское уголовное право, т. 2. М., Наука, 1994.

Уголовный кодекс Украины: Научно-практический комментарий. Под ред. Яценко С. С., Шакун В. И. – К.: Правові джерела, 1998.

Шаргородский М.Д. Наказание, его цели и эффективность. – Л., 1973.

Науково-практичний коментар Кримінального Кодексу України. Київ. 2001р. 800 с.С.9,19-38.