державний рівень трудових прав, свобод і гарантій працівникам;*

основи соціального партнерства (порядок ведення колективних переговорів, укладання та зміни колективного договору, інші угоди);*

порядок вирішення індивідуальних і колективних трудових спорів;*

принципи й порядок здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням чинного законодавства про працю, а також система та повноваження органів, які здійснюють цей нагляд і контроль;*

порядок розслідування нещасних випадків і професійних захворювань на виробництві;*

порядок укладання, зміни та розірвання трудового договору;*

порядок та умови матеріальної відповідальності сторін трудового договору;*

види дисциплінарних стягнень і порядок їх застосування;*

особливості правового регулювання праці окремих категорій працівників, а також інші повноваження щодо регулювання трудових і тісно зв’язаних з ними відносин.

Прийняті внаслідок централізованого регулювання нормативні акти можуть мати як обов’язковий, так і рекомендаційний характер.

За допомогою локального правового регулювання встановлюються: режим робочого часу в організації; графіки відпусток; умови колективного договору тощо. У локальному порядку за рахунок коштів підприємства можуть встановлювати для працівників додаткові, порівняно з чинним законодавством, трудові та соціально-побутові пільги.

Мінімальний рівень гарантій трудових прав не може бути знижений договірним і локальним способом.

Так, умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, вважаються недійсними.

Учасниками локального регулювання є роботодавець і трудовий колектив організації. Прийняті внаслідок локального регулювання нормативно-правові акти діють у межах даної організації.

Зауважимо, що важливо досягти оптимального співвідношення інтересів сторін трудових відносин, а також інтересів держави. КЗпП і закони України якраз і визначають порядок укладання колективного договору та інших соціально партнерських угод, межі договірного регулювання умов праці, щоб не допустити погіршення становища працівника порівняно з нормами законів. Основним регулятором умов праці є трудовий договір.

Поєднання договірного, рекомендаційного й імперативного способів регулювання. Основною особливістю договірного способу регулювання суспільних відносин у сфері праці полягає у тому, що встановлене на підставі договору правове відношення, як правило, не може бути змінено в односторонньому порядку.

На думку професора О. В. Смірнова, рекомендаційний спосіб регулювання передбачає прийняття норм-рекомендацій суб'єктам суспільних відносин, які є предметом трудового права. А здійснюється він вказівками на прийнятну для держави поведінку суб'єктів суспільних відносин.

Роботодавець наділений правом застосовувати до працівника дисциплінарні стягнення, притягати до матеріальної відповідальності, звільняти з роботи на законних підставах, а також давати обов'язкові для працівника вказівки, пов'язані з виконанням трудових обов'язків.

Участь трудових колективів і виборних профспілкових органів у регулюванні суспільних відносин. Ознакою методу трудового права є

також участь трудових колективів і виборних профспілкових органів у регулюванні суспільних відносин. Взаємовідносини трудового колективу з роботодавцем регулюються, крім законодавства України, статутом організації та колективним договором.

У переговорах, які торкаються укладання соціально-партнерських угод, сторони, їх представники мають рівні права. На загальних зборах (конференції) трудового колективу розглядається й затверджується колективний договір, вирішуються питання щодо створення громадських організацій, визначаються повноваження органів трудового колективу організації, а також вирішуються інші питання.

Своєрідний спосіб захисту трудових прав і забезпечення обов 'язків. Захист трудових права працівників — основний предмет діяльності професійних спілок1. За чинним законодавством України, професійні спілки здійснюють контрольну-наглядову діяльність, беруть участь у встановленні умов праці, вирішенні індивідуальних і колективних трудових спорів.

Своєрідність способів захисту працівників полягає також у поєднанні діяльності юрисдикційного органу трудового колективу —комісії з трудових спорів (надалі — КТС) із судовим захистом працівників, закріпленим у Конституції України. Індивідуальні трудові спори розглядаються в КТС чи суді, якщо працівник самостійно чи за допомогою виборного профспілкового органу не врегулював свої відносини з роботодавцем (ст. 221 КЗпП).

За порушення правил з охорони праці до посадових осіб, а також до осіб, які представляють власників або уповноважені ними органи й ухиляються від участі в переговорах щодо укладення, зміни чи доповнення колективного договору, може застосовуватися і такий захід стягнення, як штраф. Вони несуть також дисциплінарну відповідальність аж до звільнення з посади2.

Своєрідність підстав виникнення, зміни і припинення трудових відносин. Цей метод характерний тим, що вирішальну роль у встановленні трудових відносин відіграє двосторонній юридичний акт -трудовий договір. Варто врахувати, що трудові відносини можуть виникнути і на підставі інших юридичних фактів. Наприклад, обрання на виборну посаду.

Єдність і диференціація правового регулювання праці. Єдність трудового права полягає у спільності конституційних принципів, основних трудових прав і обов’язків працівників і роботодавців. Він полягає також у загальних нормативно-правових актах трудового законодавства, що поширюються на всю територію України; у загальних положеннях першої глави Кодексу, які регулюють трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності й галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Термін “спеціальна норма” (на відміну від норми загальної) означає її поширення на деякі категорії працівників.

Диференціація правового регулювання праці здійснюється за певними факторами, які враховуються законодавцем при нормотворчості (рис. 1.10).

Нині за централізованого методу збільшується кількість рекомендаційних, диспозитивних норм і зменшується кількість імперативних норм. Імперативна, централізована норма є загальнообов’язковою, а диспозитивна, рекомендаційна закріплює у централізованому порядку кілька варіантів поведінки або визначає засади поведінки і дає можливість самим сторонам трудових відносин визначити свою поведінку та умови праці з урахуванням особливостей виробництва. Ці особливості праці можуть закріплюватися в локальних джерелах трудового права, індивідуальних договорах та угодах про працю.

Диференціація праці визначається Трудовим кодексом Росії як особливості регулювання праці нормами права,