5) один із співучасників за дорученням інших співучасників (ст. 104 ЦПК) [19];

6) батьки, усиновителі, опікуни, піклувальники (ч. 3 ст. 101 ЦПК) [19];

7) інші особи, допущені судом, який розглядає справу, до представництва в цій справі.

Представниками в цивільному процесі можуть бути громадяни, які досягли повноліття. Проте повнолітні, над якими встановлена опіка чи піклування, не можуть, як і неповнолітні, здійснювати представництво. Це правило встановлено пп. 1, 2 ст. 116 ЦПК [19] і означає, що необхідною умовою правосуб'єктності представника є наявність у нього цивільної процесуальної правоздатності і дієздатності. Але у визначенні цивільного процесуального становища обмежено дієздатних осіб допущена колізія між окремими нормативними правилами. Так, положення ч. 1 ст. 111 ЦПК [19] про те, що особи, визнані в установленому порядку обмежено дієздатними, не можуть особисто брати участь у цивільному процесі, а їхні права й інтереси захищають у суді піклувальники, і правило п. 2 ст. 116 ЦПК [19], згідно з яким такі особи не можуть здійснювати представництво в суді, підлягає критичній оцінці. Відповідно до ст. 27-42 Цивільного кодексу [18] обмеження дієздатності громадян поширюється лише на розпорядження ними майном, одержання заробітної плати, пенсій чи інших видів прибутків і розпорядження ними. Щодо здійснення особистих немайнових прав дієздатність таких осіб не обмежується. Вони можуть реалізовувати свої політичні та трудові права, нести дисциплінарну та кримінальну відповідальність. Обмеження цивільної процесуальної дієздатності не передбачене також чинним законодавством. Частина 2 ст. 260 ЦПК [19] надає обмежено дієздатному громадянинові право порушити цивільний процес у справі про скасування обмеження в дієздатності. Отже, зміст ст. 111 і п. 2 ст. 116 ЦПК [19] у цій частині не узгоджується зі ст. 27-42 Цивільного кодексу [18] ст. 260 ЦПК [19], з відповідними нормами інших галузей права і потребує приведення у відповідність з ними [21, 150].

Не можуть бути представниками адвокати, які отримали доручення про надання юридичної допомоги з порушенням правил, установлених законодавством України про адвокатуру, а також особи, виключені з колегії адвокатів у випадку, зазначеному в п. 6 ст. 112 ЦПК [19].

Якщо особа, яка виключена з колегії адвокатів, працює юрисконсультом чи на іншій посаді в організації, то в справах таких організацій вона може виконувати функції представника в суді (п. 2 ст. 112 ЦПК) [19]. Такі особи можуть також здійснювати представництво осіб, які перебувають під їхньою опікою чи піклуванням.

На забезпечення законності в здійсненні правосуддя і зміцнення авторитету суду спрямоване правило ч. 2 ст. 116 ЦПК [19], що забороняє суддям, слідчим і прокурорам виконувати обов'язки представника окремих громадян, крім випадків, коли вони діють як законні представники (батьки, опікуни, піклувальники) чи представники відповідного суду або прокуратури, що є стороною в справі. Надання їм такої можливості зумовлене дією принципу рівності громадян перед законом і судом незалежно від їхнього посадового становища. У противному разі недієздатні, над якими судді, слідчі чи прокурори здійснюють опіку або піклування чи є їх батьками, були б поставлені в нерівне процесуально-правове становище порівняно з іншими учасниками процесу.

1.2. Інститут судового представництва в теорії цивільно-процесуального права

У юридичній літературі питання про правову природу судового представництва вирішується неоднозначно. Більш об?рунтованою є точка зору, згідно з якою представництво в цивільному процесі – це самостійний процесуа­ль­ний інститут, а не різновид загальногромадянського представництва. У процесуальній літературі цей висновок був досить переконливо аргументований.

Представництво в цивільному процесі відрізняється від загально­громадянського представництва метою, характером і змістом правовідносин, що складаються між його суб'єктами; навкруги осіб, які можуть бути представниками; основами виникнення і припинення; характером і об'ємом повноважень, якими наділяються представники.

Так, метою судового представництва є надання громадянам і юридичним особам правової допомоги при здійсненні ними захисту в суді своїх суб'єктивних прав і інтересів, що охороняються законом.

Метою загальногромадянського представництва, на відміну від процесуального представництва, є здійснення представником від імені того, хто представлений, операцій, які створюють, змінюють або припиняють цивільні права і обов'язки останнього (ст. 237 ЦК [10]). У науці цивільного процесуального права термін «інститут» вживається досить широко. Інститутом іменують третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору, припинення провадження у справі, відкладення розгляду справи, стадію цивільного процесу, відмову позивача від позову, зняття позову, процесуальне правонаступництво і ін. Однак далеко не всі з цих суспільних встановлень є інститутами цивільного процесуального права. Справа в тому, що в теорії права термін «інститут» має суворо певне значення. Під інститутом права розуміють «законодавчо відособлений комплекс юридичних норм, що забезпечує суцільне регулювання даного різновиду відносин або її сторони» [20, 58].

Визначеності і однозначності цього поняття повинні дотримуватися і в науці цивільного процесуального права. «Суворість і наукова об?рунтованість понятійного апарату має особливе значення в правовій науці, оскільки результатом розвитку теорії можуть бути пропозиції по вдосконаленню законодавства і практики, що вимагає особливої точності і ясності» [20, 58].

У теорії цивільного процесуального права визначенню поняття правового інституту приділялася належна увага. Найбільш ?рунтовно це питання розроблене Ю. К. Осиповим, який прийшов до висновку, що «інститути цивільного процесуального права можуть бути визначені як відособлені групи норм останнього, регулюючі процесуальні відносини окремих стадій цивільного процесу (спеціальні інститути), або деякі загальні сторони, властиві системі процесуальних відносин як цілому по кожному підвідомчому суду цивільній справі (загальні інститути)» [20, 65]. Це визначення заслуговує уваги.

У ньому досить чітко позначені ознаки правового інституту