Досліджуючи проблему поняття інституту цивільного процесуального права, вельми важливо підкреслити, що це «сукупність» цивільних процесуальних норм. Причому під сукупністю тут ми розуміємо таку якісно певну правову цілісність, яка має об'єктивні і закономірні зв'язки складаючих її елементів – цивільних процесуальних норм. Дане положення потребує пояснення. Одна правова норма, яке б важливе правило вона в собі не укладала, не може скласти правового інституту [20, 66].

Інститут судового представництва включає в себе досить різноманітні норми, які охоплюють всі основні питання, що стосуються участі судового представника в цивільному процесі. Вони вельми детально регламентують суб'єктний склад, передумови виникнення судового представництва зміст діяльності представника. Дана обставина підтверджує, що перед нами не просто спільність процесуальних норм, що регламентують деякі фрагменти цивільного процесу, а їх сукупність, котра забезпечує відносно закінчене регулювання деяких сторін процесуальних відносин. І не випадково в наступних главах і розділах ЦПК ми майже не зустрічаємо правових норм по судовому представництві.

Однак деякі вчені вважають, що інститути цивільного процесуального права можуть включати в свій зміст не тільки процесуальні, але і матеріальні норми. Так, наприклад, в науці цивільного процесуального права одностайно признається, що судове представництво є інститутом даної галузі права. Про зміст же цього правового інституту висловлені різні точки зору [20, 68].

Одні вважають його виключно процесуальним інститутом. На думку ж інших, він включає «в себе матеріально-правові і процесуально-правові ознаки, сукупність яких визначає зміст даного правового інституту, регулюючого як відносини між представником і тим, хто представлений, так і відносини між представником і судом».

Е. Л. Невзгодіна відмічає, «в зв'язку з тим, що внутрішні відносини представництва (між представником і тим, хто представлений) в цивільному процесі регулюються нормами матеріального, а зовнішні (між представником і судом, арбітражем) – нормами процесуального цивільного права, потрібно визнати, що цивільно-процесуальне представництво являє собою інститут, що містить норми і матеріального, і процесуального цивільного права» [20, 68].

На думку В.М. Шерстюка, по-перше, цивільне процесуальне право не регулює відносин між представником і арбітражем. Вони є предметом регулювання арбітражного процесуального права. По-друге, відносини між судовим представником і тим, хто представлений регулюються не тільки нормами цивільного права, але і сімейного, трудового права. Аргументи Е. Л. Невзгодіної і інших авторів не можна визнати правильними і по суті [20, 68].

Інститут судового представництва – структурний підрозділ галузі цивільного процесуального права. Тому правові норми, що складають його, є процесуальним нормами. Матеріально-правові норми не можуть бути включені галузь цивільного процесуального права, в тому числі і в інститут цієї галузі права – судове представництво. Вказані правові норми спільно з іншими утворять відповідні правові інститути матеріальних галузей права.

У Е. Л. Невзгодіної ж виходить, що норми цивільного права, регулюючі відносини між представником і тим, кого він представляє, складають зміст процесуального правового інституту судового представництва. Це суперечить теорії про систему цивільного процесуального права [20, 68].

Якщо погодитися з такими висновками, на думку В.М. Шерстюка, то виходить, що і численні правові норми сімейного права, що регулюють відносини між законним представником і тим, кого він представляє, є нормами, що складають зміст інституту судового представництва, а не відповідних інститутів сімейного права [20, 69].

В. Н. Івакін розглядає судове представництво як складне правове явище, що включає в себе одночасно матеріально-правові відносини між представ­ником і тим, кого він представляє, процесуальні відносини між представником судом, а також в рамках вказаних правовідносин процесуальну діяльність представника, здійснювану ним від імені і в інтересах іншої особи [20, 70].

Для підтвердження того, що інститут судового представництва – це складне правове явище, іноді посилаються і на те, що складаючі його зміст норми хоч і різних галузей права, але тісно пов'язані між собою. Однак для виникнення правового інституту, в тому числі і інституту судового представництва, недостатньо, щоб між правовими нормами, його створюючими, був взагалі який-небудь зв'язок. Для цього необхідно, щоб такий зв'язок був об'єктивним і нерозривним, а правовий зміст інституту був однорідний і монолітний. Вже саме по собі об'єднання матеріальних і процесуальних норм права свідчить, що ні про який об'єктивний і нерозривний їх зв'язок, однорідності і монолітності змісту правового інституту тут не може бути і мови. Тому зміст інституту судового представництва не можуть складати норми і матеріального і процесуального права. Сказане, звичайно, не означає, що між правовими нормами інституту судового представництва і іншими нормами процесуального, а також цивільного, сімейного, трудового права відсутні які-небудь зв'язки. Ці зв'язки є. Задача науки – виявити їх, встановити їх характер, що дозволить краще з’ясовувати місце інституту судового представництва серед інших інститутів права [20, 78].

Згідно із законом відношення, регульовані нормами цивільного, сімейного, адміністративного і інших галузей матеріального права, нерідко є основами виникнення або припинення відносин, регульованого процесуальним правом. Однак така взаємодія, взаємозв'язок відносин і норм вказаних галузей права не приводить до об'єднання правових норм в один процесуальний (або матеріально-правовий), в тому числі і складний або комплексний інститут.

Таким чином, судове представництво – це інститут цивільного процесуального права, зміст якого з складають норми тільки цієї галузі права. Включення в нього норм матеріального права (цивільного, сімейного, трудового і т.д.) привело б до непотрібних повторень і дублювань в праві,