Неоднозначність у визначенні видів процесуального представництва можна пояснити також відсутністю чіткості в правовому регулюванні цього питання. Так, ст. 110 ЦПК [19] «Види представництва» прямо ці види не називає, проте її аналіз дозволяє зробити висновок про наявність двох видів представництва: громадян і юридичних осіб. Статтею 101 ЦПК [19] називається третій вид – законне представництво, яке здійснюється в інтересах недієздатних і обмежено дієздатних осіб, тобто охоплюється, якщо виходити із змісту ст. 110 ЦПК [19], представництвом громадян.

У процесуальній літературі класифікація судового представництва на види здійснюється за різними критеріями.

Передусім потрібно звернутися до ст. 110 ЦПК [19], яка називається «Види представництва», але, як уже відмічалося, безпосередньо види представництва, існуючі в цивільному процесі, не визначає. Проте аналіз цієї статті дає можливість зробити висновок, що законодавець виділяє два види представництва за суб'єктним критерієм, тобто з урахуванням певних ознак осіб, в інтересах яких здійснюється представництво в суді [3, 158]:

а) представництво громадян (ч. 1 ст. 110 ЦПК) [19];

б) представництво юридичних осіб (ч. 2 ст. 110 ЦПК) [19].

У процесуальній літературі дану класифікацію умовно називають легальною класифікацією. Такий розподіл є об?рунтованим, оскільки кожний з вказаних видів судового представництва має певні особливості, передбачені чинним процесуальним законодавством (ст. ст. 100-111 ЦПК) [19].

По ступеню обов'язковості і юридичного значення волевиявлення осіб, права і інтереси яких вимагають захисту, можна виділити [3, 158]:

а) обов'язкове представництво, для виникнення якого не потрібна згода особи, права і інтереси якого захищаються в суді;

б) факультативне представництво, яке може виникнути тільки при наявності на це волевиявлення відповідного суб'єкта (довірителя).

Практичне значення має класифікація судового представництва по основах його виникнення. З урахуванням цього критерію представництво ділиться на договірне і законне.

Класифікація, що проводиться за ознаками осіб, в інтересах яких здійснюється представництво, – представництво громадян і представництво юридичних осіб, – має загальний характер і не узгоджується з їх можливою конкретною правосуб'єктністю у цивільному процесі як сторін, третіх осіб із самостійними вимогами чи третіх осіб без самостійних вимог, у справах позовного провадження, заявників та заінтересованих осіб у справах з адміністративно-правових відносин і окремого провадження.

Оскільки класифікація спрямована на виявлення тих чи інших ознак процесуального представництва, вона можлива: з підстав виникнення, за способом виникнення, за ознаками осіб, в інтересах яких здійснюється представництво в суді, та за ознаками осіб, котрі його здійснюють [21, 152].

З підстав виникнення слід розрізняти законне і договірне представництво. За способом виникнення – добровільне і необхідне (факультативне й обов'язкове). За ознаками осіб, інтереси яких представляють, представництво сторін (позивача і відповідача), третіх осіб (із самостійними вимогами і без самостійних вимог); заявників і заінтересованих осіб; органів державної влади, органів місцевого самоврядування, профспілок, інших організацій, трудових колективів, які захищають права інших осіб. За ознаками осіб, які здійснюють процесуальне представництво, – представництво, що здійснюється: адвокатами; юрис­консультами та іншими працівниками організацій; уповноваженими профспілок та іншими громадськими організаціями; батьками, опікунами, піклувальниками; співучасниками; громадянами, які допущені судом до представництва конкретної особи по конкретній страві (статті 111, 112 ЦПК) [19].

Договірне (добровільне, факультативне) представництво виникає на підставі добровільно укладеного договору доручення, трудового договору, членства в громадській організації та з інших підстав. Воно може здійснюватися адвокатами, юрисконсультами та іншими працівниками підприємств, установ, організацій; уповноваженими організацій, яким надано право захищати права й інтереси інших осіб; співучасниками та іншими особами, які допущені судом до виконання функцій представника [21, 152].

Законне (необхідне, обов'язкове) процесуальне представництво виникає на підставі закону, адміністративного чи судового акта за наявності таких юридичних фактів як спорідненість, усиновлення, встановлення опіки чи піклування тощо. Воно здійснюється батьками, опікунами, піклувальниками (ст. 101 ЦПК) [19]

У судовій практиці поширено здійснення процесуального представництва адвокатами. Можливість функціонування адвокатури для подання юридичної допомоги передбачена ст. 159 Конституції України [9], а організація і порядок її діяльності визначаються Законом від 19 грудня 1992 p. «Про адвокатуру» [5] та іншими законодавчими актами.

Відповідно до ст. 1 Закону «Про адвокатуру» [5] адвокатура України є добровільним професійним громадським об'єднанням, покликаним сприяти захисту прав, свобод та представляти законні інтереси громадян і юридичних осіб, подавати їм іншу юридичну допомогу. Адвокати дають консультації і роз'яснення з юридичних питань, усні і письмові довідки щодо законодавства; складають заяви, скарги та інші документи правового характеру; посвідчують копії документів у справах, які вони ведуть, подають юридичну допомогу підприємствам, установам, організаціям, здійснюють правове забезпечення підприємницької і зовнішньоекономічної діяльності та інші види юридичної допомоги, передбачені законодавством (ст. 5 Закону) [5].

Справи юридичних осіб ведуть у суді їх органи, що діють у межах повноважень, наданих законом, статутом чи положенням, або їх представники (ч. 2 ст. 110 ЦПК) [19] – юрисконсульти, інші співробітники або адвокати.

Професійні спілки мають право представляти і захищати інтереси працівників у сфері виробництва, побуту і культури (ст. 246 КЗпП) [10]. Конкретизуючи це право професійних спілок стосовно цивільного судочинства, п. 2 ст. 112 ЦПК [19] встановлює, що уповноважені професійних спілок можуть здійснювати процесуальне представництво в усіх справах робітників, службовців, членів колективних сільськогосподарських підприємств, а також інших осіб, захист прав та інтересів яких здійснюється профспілками [21, 153].

Уповноваженими професійних спілок виступають особи, які виділяються ними для надання допомоги в захисті прав й інтересів у суді.