Враховуючи викладене, можна зробити висновок, що основою виникнення представництва профспілок, при розгляді в суді індивідуальних трудових суперечок, по-перше, є факт членства робітника або службовця у відповідній профспілковій організації, що має згідно із законом право надавати юридичну допомогу своїм членам при реалізації ними права на судовий захист, і, по-друге, наявність доручення від імені, права якого підлягають судовому захисту, на здійснення представницьких функцій відповідною профспілковою організацією.

Право здійснення представництва і захисту інтересів робітників і службовців незалежно від їх членства в профспілковій організації закон надає професійним спілкам тільки при вирішенні колективних трудових суперечок (ч. 2 ст. 19 Закону) [8].

Відповідно до чинного законодавства підлягають розгляду в суді справи про визнання страйку незаконним (ст. 23 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових суперечок (конфліктів)» від 03.03.1998 р. [9]).

Крім цього, у випадках, передбачених цим законом, і коли рекомендації Національної служби посередництва і примирення по дозволу колективної трудової суперечки (конфлікту) сторонами не враховані, Національна служба посередництва і примирення може звертатися із заявою про дозвіл колективної трудової суперечки (конфлікту) відповідно в Верховний Суд Автономної Республіки Крим, обласний, Київський і Севастопольський міські суди (ст. 25 вказаного Закону) [9].

Крім профспілок, згідно з чинним цивільним процесуальним законодавством, представницькі функції в суді можуть здійснювати і інші громадські організації, якщо їх статутом або положенням їм надано право захищати права і інтереси членів цих організацій (п. 3 ст. 112 ЦПК) [19]. Твердження про можливості здійснювати представницькі функції в суді іншими громадськими організаціями засновується також на розширювальному тлумаченні ст. 20 Закону України «Про об'єднання громадян» від 16.06.1992 р. [6], що передбачає, що об'єднання громадян, які признаються політичною партією або громадською організацією незалежно від назви (рух, конгрес, асоціація, фонд, спілка і ін.), користуються правом представляти і захищати законні інтереси своїх членів (учасників) в державних і суспільних органах.

Потрібно зазначити, що аналіз статутів, на основі яких функціонують існуючі в Україні громадські організації, дозволяє зробити висновок, що правом здійснювати представництво в суді з метою захисту суб'єктивних прав членів цих організацій вони не наділені.

І це, з точки зору Комарова В.В., цілком об?рунтовано, оскільки громадські організації створюються з метою задоволення і захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних і інших спільних інтересів (ст. 3 Закону України «Про об'єднання громадян» [6]), що передбачає здійснення представницьких функцій лише у відносинах з державними і іншими органами, в яких вирішуються питання, пов'язані з реалізацією прав і обов'язків цих організацій і їх членів, зумовлених предметом і сферою їх діяльності згідно з статутом або положенням [3, 168].

Враховуючи сказане, вважаємо, що необхідні основи для здійснення громадськими організаціями, крім профспілок, представницьких функцій в суді відсутні, а положення, закріплене п. 3 ст. 112 ЦПК [19], потрібно визнати що не відповідає правовій природі і основним принципам інституту судового представництва в цивільному судочинстві.

Отже, договірне представництво виникає тільки по волі громадянина, організації і при згоді представника захищати їх інтереси в суді. Цей вид представництва отримав назву договірного, оскільки в його основі лежить договір між конкретною особою і представником, внаслідок якого представник отримує повноваження на ведення справи в суді. У взаємовідносинах між громадянами судове представництво виникає на основі договору доручення. Представництво від імені юридичних осіб часто здійснюється на основі трудового договору. Юрисконсульт, поступаючи на роботу, укладає трудовий договір з організацією, що покладає на нього в числі інших обов'язків виконання функцій представника.

Згідно ст. 48 ЦПК [19] справи недієздатних осіб ведуть їх законні представники. Психічно хворі, недоумкуваті, визнані у встановленому порядку недієздатними, і неповнолітні не можуть призначити свого представника. Тому їх представники придбавають повноваження внаслідок прямої вказівки закону. Звідси, власне, і виникає назва даного виду представництва. Але норми права не просто встановлюють представництво від імені недієздатних, а зв'язують його виникнення з певними юридичними фактами [22, 78]:

а) представництво внаслідок батьківських відносин. У відповідності зі ст. 53 КпШС України батьки є представниками неповнолітніх дітей на основі факту спорідненості. Вони виступають в захист їх прав і інтересів у всіх установах, в тому числі судових, без особливого на те повноваження. До цього ж виду відноситься і представництво всиновлювачів від імені усиновлених;

б) представництво на основі адміністративного акту створюється для захисту прав і інтересів неповнолітніх дітей, що не мають батьків, повністю або частково недієздатних громадян, а також осіб, хоч і дієздатних, але, що за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов'язки. Уповноважені органи держави призначають таким особам опікунів. Згідно ст. 135 КпШС України опікуни виступають в захист прав і інтересів підопічних у всіх установах, в тому числі і судових, без особливого повноваження. Осіб, визнаних у встановленому порядку безвісно відсутніми (якщо у справі вони повинні брати участь як сторона або третя особа), представляють опікуни, призначені для охорони майна, що належить ім. Точно так само вирішується питання про представництво спадкоємців у випадках, коли спадщина не прийнята, а в суді збуджена справа по позову кредиторів спадкодавця. Представником спадкоємців буде опікун, призначений для охорони майна.

Суспільне представництво здійснюється громадськими організаціями по захисту інтересів їх членів і інших осіб. Вказане представництво по основах виникнення займає щось середнє між договірним і законним. У ньому виявляється і воля їх інтересів