Розділ 3. Повноваження процесуального представника

3.1. Процесуальне становище процесуального представника

Чинне процесуальне законодавство відносить судового представника до осіб, що беруть участь в справі (ст. 98 ЦПК) [19]. Незважаючи на це, деякі автори вважають це рішення законодавця неправильним, об?рунтовуючи свою точку зору тим, що представники діють в захист інтересів особи, яку представляють, і тільки від його імені, а тому вони не мають юридичної зацікавленості в справі, їх процесуальні права зумовлені об'ємом прав особи, хто представлений, а це означає, що дії, які вони виконують в процесі, не носять самостійного характеру. Інші вчені на основі аналізу ознак, що характеризують осіб, що беруть участь в справі, включають до їх складу і представників. Цей висновок є, з точки зору Комарова В.В., більш переконливим. Твердження про те, що представники не мають юридичної зацікавленості в справі, представляється необ?рунтованим. У судових представників відсутня особиста зацікавленість в справі, однак вони зацікавлені в тому, щоб суд виніс рішення на користь особи, хто представлений ними. Зацікавленість представників зумовлена лежачим на них обов'язком надати правову допомогу особі, хто представлений в захисті суб'єктивних прав і інте­ре­сів, що охороняються законом і носить процесуально-правовий характер [3, 170].

Згідно із законом судові представники мають комплекс самостійних процесуальних прав і обов'язків нарівні з іншими суб'єктами, що є особами, що беруть участь в справі (ст. 99 ЦПК) [19]. За невиконання своїх процесуальних обов'язків вони можуть бути притягнуті до відповідальності (ст. 117 ЦПК) [19]. Наприклад, ст. 16 Закону України «Про адвокатуру» [5] передбачає, що рішенням дисциплінарної палати кваліфікаційно-дисциплінарної комісії до адвоката можуть бути застосовані такі дисциплінарні стягнення, як адміністративне попередження; припинення дії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю на термін до одного року; анулювання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Непереконливий і той аргумент, що представники не можуть бути віднесені до осіб, що беруть участь в справі, оскільки вони діють в процесі не від свого імені, а від імені особи, інтереси якої захищаються в суді. Правове становища будь-якого з учасників процесу має певні особливості, тому дану обставину потрібно розглядати лише як специфіку процесуального становища судового представника. Представники, незважаючи на те, що діють від імені особи, яка представлена, можуть в своїх доводах торкатися правової суті цивільної справи, висловлювати думку з будь-яких питань в процесі його розгляду, а також в процесі перевірки і перегляду ухвалених рішень в передбаченому законом порядку. При цьому не має значення ні характер їх юридичної зацікавленості, ні то, від чийого імені вони здійснюють необхідні процесуальні дії. Таким чином, основними ознаками, що визначають процесуальне становище судових представників, є їх юридична зацікавленість в кінцевому результаті цивільної справи, що розглядається і комплекс процесуальних прав, що забезпечують здійснення представницьких функцій і дають можливість впливати на виникнення і розвиток процесу [3, 170].

Сказане свідчить про те, що судовим представникам властиві характерні ознаки осіб, що беруть участь в справі, і, отже, вони об?рунтовано віднесені цивільним процесуальним законодавством України до цієї групи учасників процесу.

3.2. Повноваження процесуального представника

Набуття правосуб'єктності процесуального представника і здійснення його функцій можливе за наявності відповідних повноважень, підтверджених визна­ченими в ЦПК і належно оформленими документами (статті 113, 114 ЦПК) [19].

Повноваження членів колегіальних органів управління кооперативними організаціями, їх об'єднаннями, іншими громадськими організаціями підтверджуються випискою з протоколу засідання належного органу управління, що уповноважив вести справу в суді.

Повноваження працівників підприємств, установ, організацій підтверджуються довіреністю від імені підприємств, установ, організацій; уповноважених профспілок – довіреністю відповідного профспілкового органу; адвокатів – ордером, виданим юридичною консультацією; інших осіб – довіреністю чи усною заявою довірителя із занесенням її до протоколу судового засідання (ст. 113 ЦПК) [19]. Зазначені документи набувають юридичної сили повноважень на ведення справи в суді за умови належного їх оформлення відповідно до ст. 114 ЦПК [19]. Довіреності громадян посвічуються нотаріально або на підприємстві, в установі, організації, де вони працюють, або в управлінні будинками, житлово-комунальному підприємстві за місцем проживання; військо­во­службовців – у відповідній військовій частині; осіб, які мешкають у населених пунктах, де немає нотаріальних контор, – у виконавчому комітеті міської, селищної чи сільської ради; осіб, які перебувають на лікуванні, – у відповідному лікувальному закладі. Довіреності осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі, можуть бути посвідчені начальниками місць позбавлення волі [21, 155].

Письмові довіреності від імені підприємств, установ, організацій видаються за підписом власника чи керівника уповноваженого ним органу з прикладенням печатки підприємства, установи, організації, а від кооперативних організацій, їх об'єднань, інших громадських організацій – за підписом посадових осіб, уповноважених статутом (положенням), з прикладенням печатки організації (ст. 114 ЦПК) [19].

Повноваження на ведення справи в суді дає представникові право на вчинення від імені особи, яку він представляє, всіх процесуальних дій, крім передачі справи до третейського суду, повної або часткової відмови від позовних вимог; визнання позову; зміни предмета позову; укладення мирової угоди; передачі повноважень іншій особі (передоручення); оскарження рішення суду; подачі виконавчого листа до стягнення, одержання присудженого майна