Інформація може розглядатися як доказ при наявності двох умов. По-перше, вона містить дані про наявність чи відсутності адміністративного порушення, про диліктивні й інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. По-друге, відомо, що юрисдикційні процеси формалізовані, регламентовані правовими нормами. Порядок збору доказів визначений законодавством, причому в ряді випадків детально. Тому докази можуть бути використані в адміністративному провадженні тільки в тому випадку, якщо вони отримані в порядку і з джерел, передбачених законом. Не можуть служити доказами фактичні дані, що повідомляються свідком, якщо він не може вказати джерела своєї поінформованості.

У науковій літературі прийнято поділяти доказу за різними критеріями на первісні і похідні, прямі і непрямі, обвинувальні і виправдувальні. Представляється дуже важливої й групування доказів у залежності від джерела і форми відповідних відомостей.

По-перше, це показання, пояснення різних осіб, найчастіше учасників провадження: особи, що потерпіла, свідків, — тобто інформація, передана людьми, що безпосередньо брали участь у досліджуваному діянні, були його очевидцями, мають якісь відомості про нього. Не завжди показання протоколюються, фіксуються у виді пояснень — вони можуть сприйматися, репродукуватися й в усній формі. Іншим різновидом даних, одержуваних від людей у формі слів, цифр, графіків і інших прийнятих у людському суспільстві способів інформаційної взаємодії, є висновки експертів, думки фахівців.

Рішення про провадження експертизи приймається суб'єктом, що веде адміністративну справу. Однак питання призначення і проведення експертизи законом не регламентуються. Тому на практиці рішення про провадження експертизи оформляються у виді направлень, клопотань і т.д. Висновки експертів, свідчення фахівців широко використовуються, наприклад, для визначення стану сп'яніння, приналежності речовини до числа наркотичних засобів, розміру збитку, установлення вартості товарів і їхньої якості, характеру забруднень природного середовища.

По-друге, речові докази і документи, що є матеріальними носіями інформації. Основні способи виявлення і прилучення матеріальних джерел доказів – огляд, вилучення, представлення зацікавленими особами. Формами їхнього прилучення до справи, використовуваними в процесі доведення, є протокол про адміністративне правопорушення, протокол вилучення речей, довідка про вартість речей і т.д.

Речові докази – це предмети матеріального світу, на яких маються сліди неправомірних дій (вм'ятини на автомобілі, зіпсований паспорт) чи які своєю формою, змістом свідчать про порушення (наркотичні речовини, самогон). речові докази містять інформацію в чистому, неперетвореному виді. До доказів можна віднести і показання технічних засобів. Вони досить широко використовуються, наприклад, у роботі ДАЇ для визначення швидкості руху автомобілів, змісту забруднюючих речовин у викидах, стану сп'яніння водія.

У документах інформація міститься в перетвореному виді, вона передається словами, цифрами, кресленнями, схемами місць подій і т.п.

По-третє, безпосередні спостереження осіб, уповноважених розслідувати адміністративні правопорушення. Наприклад, інспектора ДАЇ. У карному процесі такий вид доказів не допускається: якщо посадова особа була очевидцем злочину, воно стає свідком.

В адміністративному юрисдикційному процесі використання подібних доказів забезпечує його оперативність, без них працівникам ДАЇ, митниць і т.д. було б набагато складніше виконувати свої правоохоронні функції, вчасно впливати на осіб, що скоїли неправомірні дії.

Спостереження повноважної особи, за винятком випадків спрощеного провадження, коли штраф накладається на місці, фіксуються в рапорті, спеціальному протоколі чи безпосередньо в протоколі про адміністративне порушення.

Відповідно до статті 252 КпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

3. Стадії провадження у справах про адміністративні правопорушення та їх характеристика.

Діяльність учасників адміністративного процесу розвивається в часі як послідовний ряд пов'язаних між собою процесуальних дій по реалізації прав і взаємних обов'язків. Процес проходить декілька фаз розвитку чи стадій. Під стадією варто розуміти таку порівняно самостійну частину провадження, що, поряд з його загальними задачами, має властиві тільки їй задачі. Стадії відрізняються одна від одної і колом учасників провадження. На кожній стадії відбуваються різні дії. Вирішення завдань кожної стадії оформляється спеціальним процесуальним документом, що як би підбиває підсумок діяльності. Після прийняття такого акта починається нова стадія. Стадії органічно пов'язані між собою; наступна, як правило, починається лише після того, як закінчена попередня, на новій стадії перевіряється те, що було зроблено раніш.

Стадії правозастосовної діяльності – відособлена частина, як юридичного процесу, так і відповідної процедури, однак їхній зміст, природно, відрізняється. Тому в юридичній літературі пропонується виділення двох різновидів стадій. Так, А.П. Коренєв виділяє стадії як сукупність логічно змінюючих один одного окремих операцій і стадій «юридичного характеру». Схожу думку мають і інші автори, що розрізняють стадію логічної послідовності, що представляє собою відносно замкнуту самостійну систему розумових операцій, що протікають у часі і спрямованих на правове вирішення сформованої ситуації, і стадію функціонального призначення, що є окремою частиною провадження, що характеризується наявністю кола безпосередніх специфічних задач.

Що стосується стадій правозастосовного процесу до них традиційно відносяться: 1) встановлення фактичних обставин (фактичної основи справи), 2) вибір і аналіз норм права (встановлення юридичної основи справи), 3) вирішення справи, виражена в акті застосування.

Існують і трохи відмінні точки зору. Наприклад, А.П. Коренєв вважає, що окремої (третьої) стадією правозастосовного процесу є з'ясування змісту адміністративно-правової норми, тобто її тлумачення, а останню (п'яту) стадію складають дії по забезпеченню практичного виконання рішення. На думку