.

Застосовуються такі примусові заходи медичного характеру:

а) поміщення в психіатричну лікарню з звичайним наглядом;

б) поміщення в психіатричну лікарню з посиленим наглядом;

в) поміщення в психіатричну лікарню з суворим наглядом;2

Примусові заходи медичного характеру здійснюються лікувальними закладами органів охорони здоров'я.

Суд, визнавши необхідним призначити примусовий захід медичного характеру, обирає його залежно від душевного захворювання особи, характеру і ступеня суспільної небезпеки вчиненого нею діяння (ст.13 ККУ).

Застосування заходів медичного характеру є правом а не обов'язком суду. Ці заходи можуть застосовуватись лише до осіб, які вчинили передбачені законом діяння, що становлять значну суспільну небезпеку. Самі ж особи з врахуванням вчинених ними діянь і їх хворобливого стану, є суспільно-небезпечними. Не можуть застосовуватися примусові заходи медичного характеру, якщо особа, яка вчинила суспільно-небезпечне діяння в стані неосудності або захворіла на душевну хворобу після вчинення злочину, до винесення ухвали видужала чи її психічний стан змінився настільки, що вона перестала бути суспільне небезпечною. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 19 бкркзня 1982 р. №2 «Про судову практику по застосуванню примусових заходів медичного характеру»/Бюлетень законодавства і юридичної практики України №1, К., «Юрінком» 1995. - с.268.

При звільненні від подальшого відбування покарання засудженого, який захворів на хронічну душевну хворобу, суддя вправі застосувати примусові заходи медичного характеру або передати його на піклування органів охорони здоров'я (ч.2 ст. 408 КПКУ).

У тому разі, коли засуджений потребує примусового лікування в постанові необхідно вказати, до якого типу лікувальної установи його має бути поміщено. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 28 вересня 1973р. № 8 «Про практику застосування судами законодавства про звільнення від відбуття покарання засуджених, які захворіли на тяжку хворобу»// »/Бюлегень законодавства і юридичної практики України №1, К., «Юрінком» 1995. - с.264-265.

Застосування до душевнохворого примусових заходів медичного характеру можливе лише при доведеності вчинення ним суспільно-небезпечного діяння, що містить ознаки конкретного злочину. При цьому не враховуються обставини, які не мають безпосереднього відношення до розглядуваної події (судимість особи, застосування до неї в минулому примусових заходів медичного характеру, тощо).

Заходи адміністративного стягнення щодо неосудних осіб застосовуватись не можуть, а помилково застосовані юридичного значення не мають. У зв'язку з цим вчинене неосудним діяння, яке відповідно до закону може бути визнано суспільно-небезпечним лише за умови застосування до нього раніше за такі ж дії заходів адміністративного стягнення, не може бути визнано суспільно-небезпечним, якщо при застосуванні таких заходів він також перебував у стані неосудності. При встановленні таких обставин суду належить справу закрити, не застосовуючи до неосудного примусових заходів медичного характеру. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 19 бкркзня 1982 р. №2 /Бюлетень законодавства і юридичної практики України №1, К., «Юрінком» 1995. - с.268.

Як вказувалося вище, передбачається три види примусових заходів медичного характеру, а саме: поміщення в психіатричну лікарню з звичайним, посиленим або суворим видами нагляду.

1) 3 звичайним наглядом - щодо душевнохворого, який за своїм психічним станом і характером вчиненого суспільно-небезпечного діяння потребує тримання в лікувальному закладі і лікування в примусовому порядку:

2) 3 посиленим наглядом - щодо душевнохворого, який учинив суспільно-небезпечне діяння, не пов'язане з посяганням на життя громадян, і за своїм психічним станом не являє загрози для оточуючих, але потребує тримання в лікувальному закладі і лікування в умовах посиленого нагляду;

3) Із суворим наглядом - щодо душевнохворого, який за своїм психічним станом і характером вчиненого суспільно-небезпечного діяння є особливо небезпечним для суспільства і потребує тримання в лікувальному закладі і лікування в умовах суворого нагляду. Кримінальний процес України: Підручник/ М.М.Михеєнко, ВГ.Нор, В.Шибіко.- К.: Либідь, 1992. -с.404.

Визначаючи вид примусового заходу медичного характеру, суд має враховувати висновок судово-психіатричної експертизи про характер душевного захворювання і заходи, які треба застосовувати до хворої особи. Однак рекомендації експертів для суду не є обов'язковими, оскільки вони встановлюють тип психіатричної лікарні, виходячи лише з психічного стану хворого, без урахування характеру вчиненого ним діяння, що не належить до їх компетенції. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 19 бкркзня 1982 р. №2 /Бюлетень законодавства і юридичної практики України №1, К, «Юрінком» 1995. - с.268.

Застосовуючи до неосудного примусові заходи медичного характеру, суд не має права зазначати в ухвалі назву конкретної психіатричної лікарні, в якій має проводитися лікування, а також його строк. Там же. - с.268.

Примусове лікування має проводитися доти, поки хворий не перестане бути небезпечним для оточуючих. Кожен хворий не рідше одного разу на шість місяців оглядається комісією тієї лікарні, де він знаходиться на примусовому лікуванні. Примусові заходи медичного характеру підлягають скасуванню у зв'язку з видужанням особи чи зміною її психічного стану настільки, що це виключає її суспільну небезпеку.

Експерт і суд в кожному конкретному випадку повинні індивідуально оцінити соціальну небезпеку хворого, який скоїв протиправне діяння і призначити міру медичного характеру.

Так, примусове лікування в психіатричній лікарні із звичайним наглядом призначається хворим: шезофренією із стійкими, які не піддаються корекції маревними ідеями і галюцинаціями, епілепсією, органічними враженнями центральної нервової системи, церебральним атеросклерозом з психічними порушеннями та іншими психічними захворюваннями, які здійснили соціально-небезпечні дії вперше, якщо їх стан вважається як