Реферат на тему:

Питання пред'явлення, розгляду, обліку та задоволення вимог кредиторів в законодавстві, що регулює питання банкрутства в Україні

На сьогодні в діючому Законі України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 30.06.99 № 784-ХІУ (далі - Закон) окремі питання пред'явлення, розгляду, обліку та задоволення вимог кредиторів викладені нечітко і суперечливо. Тож роз'яснення з цих питань можна спробувати отримати, аналізуючи ряд статей Закону, а також звертаючись для порівняння до рекомендаційного законодавчого акту СНД "Про неспроможність (банкрутство)" (далі - Акт СНД), який розроблено вченими країн СНД за участю провідних українських та іноземних вчених і прийнято Міжпарламентською асамблеєю країн СНД 06.12.97. [4]

Про безспірні вимоги і строк, по закінченні якого у кредитора з'являється право на подання заяви про порушення справи про банкрутство

Як говориться в частині 3 статті 6 Закону, справа про банкрутство порушується судом, якщо безспірні вимоги кредиторів до боржника сукупно складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбачено цим Законом.

Згідно із статтею 1 Закону безспірними вимогами є вимоги кредитора, визнані боржником, інші вимоги кредиторів, підтверджені виконавчими або розрахунковими документами, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника.

Виходячи із змісту цих статей, можна зробити висновок, що кредитор має право подати заяву після закінчення трьох місячного строку з дня невиконання визнаних боржником вимог чи з дня невиконання виконавчого або розрахункового документа про списання коштів.

Водночас, згідно з визначеннями неплатоспроможності та боржника, що містяться у статті 1 Закону, неплатоспроможний боржник - це суб'єкт підприємницької діяльності, неспроможний виконати свої грошові зобов'язання перед кредиторами та сплатити обов'язкові платежі протягом трьох місяців після настання встановленого строку їх сплати. Загальновідомо, що строк сплати грошових зобов'язань встановлюється договором, а для обов'язкових платежів - Законом.

Як сказано в частині 1 статті 9 Закону, підставою для повернення заяви кредитора є порушення строку, зазначеного в абзаці 3 статті 1 Закону, тобто відрахованого з дня настання строку оплати зобов'язань, а не з дня невиконання виконавчого або розрахункового документа щодо списання коштів.

Таким чином, із змісту визначень неплатоспроможності та боржника, а також частини 1 статті 9 випливає, що кредитор може подати заяву щодо порушення справи про банкрутство після закінчення трьох місяців з дня невиконання зобов'язань, встановлених договором або Законом. Саме цю дату кредитор повинен згідно із частинами 1, 7 статті 7 Закону вказати у своїй заяві. До заяви щодо порушення справи про банкрутство мають бути додані докази пред'явлення до виконання визнаних судом або боржником вимог кредитора, що витікає з частини 8 статті 7 Закону.

Для порівняння відзначимо, що у статті 2 Акта СНД кредитори одержують право подати заяву про визнання боржника банкрутом, якщо протягом трьох місяців не буде виконане зобов'язання , встановлене договором чи Законом.

На сьогоднішній день ні український Закон, ані Акт СНД не містять норми, щодо необхідності якої неодноразово писали вчені: справа про банкрутство повинна порушуватися лише у випадку неможливості виконання вимог кількох кредиторів, пред'явлених до одного боржника [1], [ 2]. Ця норма повинна бути включена до Закону одночасно з відповідною зміною Закону України "Про виконавче провадження".

Про грошові вимоги та грошові зобов'язання

Частиною 1 статті 7 Закону передбачено, що в заяві про порушення справи про банкрутство повинні міститися відомості щодо боргових вимог і неустойки. В частині 7 статті 7 Закону - щодо вимог кредитора, які були визначені з зазначенням розміру неустойки.

Після опублікування оголошення про порушення справи про банкрутство всі кредитори незалежно від настання строку виконання зобов'язань мають право у місячний строк з дня опублікування оголошення про порушення справи про банкрутство подати заяву з грошовими вимогами до боржника (частина 15 статті 11, частина 1 статті 14 Закону). Ініціюючі кредитори (кредитори, за заявою яких порушено провадження у справі про банкрутство) мають право заявити додаткові майнові вимоги до боржника (частина 8 статті 11 Закону).

Законом також передбачено, що розпорядник майна разом із боржником розглядає грошові вимоги до боржника, що надійшли у зв'язку з порушенням справи про банкрутство (частина 9 статті 13).

Вислів "грошові вимоги" ніде у тексті Закону не визначений. Водночас у Законі є визначення грошових зобов'язань, до яких належать цивільно-правові зобов'язання щодо сплати грошових сум без зарахування неустойки та деяких інших зобов'язань.

З цього приводу існує думка, що після порушення справи про банкрутство кредитори мають право подати заяву лише з вимогами, що базуються на грошових зобов'язаннях без врахування неустойки та деяких інших зобов'язань.

У той же час не викликає заперечення подання та розгляд після опублікування оголошення про порушення справи про банкрутство грошових вимог з боку податкових органів, вимог кредиторів щодо виплати заробітної плати та інших вимог, які виключені Законом із складу грошових зобов'язань.

Така практика є невипадковою, адже із статті 31Закону видно, що у процедурі банкрутства задовольняються не тільки вимоги, які базуються на грошових зобов'язаннях, але й деякі інші. Перелік вимог, які підлягають задоволенню, в статті 31 не є вичерпним: в цій же статті сказано, що у шосту - останню - чергу задовольняються інші вимоги. Із змісту Закону також ясно випливає, що вимоги кредиторів задовольняються відповідно до реєстру кредиторів (частина 9 статті