Отже, і по зобов'язаннях, які виключені Законом зі складу грошових зобов'язань, кредитори можуть подати заяву з вимогами і після опублікування оголошення про порушення справи про банкрутство. Ці вимоги підлягають розгляду та обліку в реєстрі вимог кредиторів з метою подальшого задоволення відповідно до черги. Якщо конкретна вимога кредиторів у статті 31 не названа у відповідній черзі кредиторів, це не виключає її задоволення у складі останньої черги.

Про пред’явлення та задоволення вимог щодо неустойки і збитків у процедурі банкрутства

Погоджуючись із тим, що після публікації про порушення справи про банкрутство заяви з вимогами до боржника можуть подавати і кредитори, чиї грошові вимоги не базуються на грошових зобов'язаннях, деяка частина юристів, проте, вважає, що вимоги відносно неустойки та збитків не підлягають сплаті в процедурі банкрутства [3].

Такий висновок обгрунтовується ними на підставі частини 5 статті 12 Закону, в якій говориться, що вимоги відносно сплати неустойки та збитків кредитор може заявити для сплати після закінчення дії мораторію у зв'язку із закінченням або достроковим припиненням процедури санації, ліквідації чи затвердження арбітражним судом мирової угоди, якщо інше не передбачено Законом.

У той же час у Законі прямо передбачені й інші випадки, коли кредитор може заявити про вимоги щодо неустойки до закінчення дії мораторію. Так у заяві про порушення справи про банкрутство прямо передбачено, що кредитор заявляє про вимоги відносно неустойки (частини 1, 7 статті 7 Закону). Оскільки, як зазначалося вище, до грошових вимог належать не тільки вимоги, що грунтуються на грошових зобов'язаннях, то кредитори можуть заявити про ці вимоги й після опублікування оголошення про порушення справи про банкрутство. В статті 23 Закону визначено, що нарахування неустойки припиняється тільки з відкриттям ліквідаційної процедури , тому ці вимоги можуть бути заявлені й у ході ліквідаційній процедурі після опублікування оголошення про визнання боржника банкрутом.

Вимоги з неустойки та збиткам, що надійшли й були визнані арбітражним керуючим, мають бути включені в реєстр кредиторів (частина 2 статті 15 Закону). Включення вимог до реєстру вимог кредиторів означає, що вони підлягають задоволенню, тому що вимоги зараховуються до реєстру тільки з метою їх подальшого задоволення в процедурі банкрутства (частина 4 статті 14, частина 14 статті 21, частина 1 статті 25 Закону). Жодних винятків із цього правила Закон не передбачає.

Після включення вимог до реєстру якоїсь додаткової заяви щодо сплати цих вимог від кредиторів, занесених до реєстру, не вимагається.

Отже, в частині 5 статті 12 Закону йдеться лише про заяви кредиторів, чиї вимоги щодо сплати неустойки та збитків не були пред’явлені й включені до реєстру вимог кредиторів раніше - до оговореного в цій частині Закону випадку (закінчення дії мораторію внаслідок закінчення чи дострокового припинення процедури санації, ліквідації або затвердження судом мирової угоди).

Оскільки перелік вимог, які задовольняються в ході процедури банкрутства, не є вичерпним, тож вимоги щодо неустойки та збитків у процедурі банкрутства можуть задовольнятися в останню шосту чергу. Саме з цією метою вимоги щодо неустойки та збитків враховуються, як сказано в частині 2 статті 15 Закону, окремо. Позитивний аспект задоволення вимог кредиторів в останню чергу відзначався й у наукових публікаціях [5].

Пряме передбачення задоволення вимог щодо відшкодування збитків у процедурі банкрутства міститься у частині 10 статті 17 Закону.

В останню чергу передбачено задоволення вимог щодо сплати неустойки та збитків також й у статті 104 Акту СНД .

Про день закінчення мораторію

Зі змістом частини 5 статті 12 Закону пов'язане й інше питання, що виникає при застосуванні Закону: про день закінчення мораторію. З частини 5 статті 12 можна зробити висновок, що мораторій припиняє свою дію разом із закінченням або достроковим припиненням процедури санації, ліквідаційної процедури або затвердженням арбітражним судом мирової угоди.

Проте з визначення мораторію та змісту статті 12 Закону випливає, що в частині 5 статті 12 передбачено один з можливих випадків припинення мораторію, що витікає із подальшого аналізу.

Визначення мораторію подано у Законі через його правові наслідки (статті 1 та 12 Закону). Зокрема, під час дії мораторію зупиняється виконання боржником грошових зобов'язань, за винятком деяких, перелічених у Законі. Отже, мораторій припиняється з дня, коли боржник за Законом приступає до виконання своїх зобов'язань, тобто з дня початку в процедурі банкрутства розрахунків із кредиторами.

До розрахунків із кредиторами у процедурі санації керуючий санацією приступає з дня, зумовленого планом санації, в процедурі ліквідації - з дня, оголошеного ліквідатором. На стадії мирової угоди - з дня, оголошеного арбітражним керуючим для розрахунків із кредиторами першої черги.

Таким чином, названий у частині 5 статті 12 Закону випадок припинення мораторію внаслідок закінчення або дострокового припинення процедури санації, ліквідації чи затвердження судом мирової угоди можливий лише до початку розрахунків боржника із кредиторами. Якщо в процедурі санації, ліквідації чи в мировій угоді визначено строк початку розрахунків із кредиторами, то саме з цього строку й припиняється дія мораторію.

Про наслідки закінчення місячного строку та

про право голосу кредитора на загальних зборах кредиторів

Закон прямо не передбачає якихось наслідків закінчення місячного строку, протягом якого кредитори подають заяви з грошовими вимогами до боржника.

Існує думка, що цей строк є присічним для грошових вимог кредиторів, у зв'язку з чим після його закінчення кредитори не