мають права заявляти грошові вимоги до боржника [3]. Ця думка підкріплюється посиланням на частину 5 статті 31 Закону, в якій говориться, що вимоги, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, не розглядаються і вважаються погашеними.
Проте це положення Закону діє виключно на стадії ліквідації, бо стаття 31 відноситься до розділу 3 Закону - "Ліквідаційна процедура". В ліквідаційній процедурі встановлюється також строк для подання заяв кредиторів у зв'язку з визнанням боржника банкротом і початком ліквідації боржника. Цей строк згідно із статтею 35 Закону "Про підприємства в Україні" не може бути меншим за 2 місяці
Арбітражний керуючий зобов'язаний розглядати грошові вимоги кредиторів аж до закінчення строку, встановленого для пред'явлення вимог кредиторів у процедурі ліквідації (частина 1 статті 25 Закону).
Часто на практиці кредитори, котрі пропустили місячний термін, зазначений у статті 14 Закону, подають до суду клопотання щодо відновлення пропущеного строку та розгляду їхніх вимог.
Однак, у Законі прямо сказано, що у попередньому засіданні суд розглядає лише вимоги, по відношенню до яких були заперечення боржника (частина 2 статті 15). Усі вимоги, що надійшли після порушення справи про банкрутство, розглядаються без участі суду спочатку розпорядником на стадії процедури розпорядження майном (частина 9 статті 13), потім керуючим санацією на стадії санації (частина 6 статті 17) і, врешті, ліквідатором на стадії ліквідації (частина 1 статті 25). Розгляд вимог арбітражним керуючим не припиняється аж до закінчення строку, встановленого ліквідатором в опублікованому оголошенні про визнання боржника банкрутом. Таким чином, для розгляду вимог, що надійшли після закінчення місячного строку, зазначеного у статті 14 Закону, відновлення цього строку не вимагається. Ці вимоги розглядаються, як і будь-які інші, що надійшли після порушення справи про банкрутство, арбітражним керуючим, а не судом.
Аналогічний порядок розгляду грошових вимог кредиторів встановлено й Актом СНД.
У той же час пропуск місячного строку позбавляє кредитора права на певну кількість голосів на загальних зборах кредиторів, і це право не підлягає відновленню. Місячний строк встановлений статтею 14 Закону з метою визначення кількості голосів кредитора на зборах кредиторів ( комітеті кредиторів). Дійсно, кредитори, які подали свої заяви у місячний строк, отримують право на певну кількість голосів за результатами розгляду їхніх вимог у судовому засіданні, що оформлюється ухвалою суду. Про цю ухвалу суду в частині 2 статті 15 Закону сказано, що вона виноситься на судовому засіданні й є підставою для визначення кількості голосів при прийнятті рішення на загальних зборах кредиторів. Після попереднього судового засідання інших засідань, де б приймалося таке визначення, Законом не передбачається, що виключає можливість отримання кредитором інших підстав щодо визначення кількості голосів на загальних зборах кредиторів. До того ж заява кредитора може поступити і після ухвалення рішення загальними зборами, коли ціль прийняття такого визначення суду виявиться реалізованою.
Аналогічним чином регулюються права кредитора й у статтях 60 та 72 Акта СНД: вимоги кредиторів, які надійшли після завершення місячного строку, розглядаються та враховуються до процедури ліквідації, голоси кредиторів визначаються судом тільки протягом місячного строку, і цей строк відновленню не підлягає.
Про аналіз фінансового становища та можливості санації боржника
Розповсюдженою серед практиків є думка, що можливе зростання числа вимог кредиторів аж до процедури ліквідації зробить неможливим проведення санації боржника, що розрахована, виходячи із визначеної на момент складання плану санації суми вимог кредиторів.
Водночас, звичною практикою стало зростання вимог кредиторів щодо заробітної плати після складання плану санації до самої стадії ліквідації та задоволення поточних зобов'язань боржника.
Відповідно, план санації має передбачати можливе зростання вимог кредиторів після складання плану. Саме для цього арбітражний керуючий під час укладання плану санації повинен врахувати суму вимог кредиторів відповідно до балансу боржника, де відображені практично всі вимоги кредиторів.
До цього зобов'язує необхідний, згідно із Законом, аналіз фінансового становища боржника, і цей аналіз розпорядник майна починає до надходження всіх вимог кредиторів (частина 9 статті 13 Закону). На підставі цього аналізу розпорядник майна подає комітету кредиторів пропозиції щодо можливої санації боржника.
Як засвідчує практика, кількість всіх кредиторів, які заявили про свої вимоги до боржника у процедурі банкрутства, значно (суттєво) менша за кількість кредиторів, заявлених у балансі боржника.
Можливі випадки, коли кредитор пред'явить не враховану в балансі боржника вимогу і ця вимога може виявитися вигаданою. При цьому від вигаданих вимог боржник захищений судовим розглядом вимог кредиторів, щодо яких є заперечення боржника (частина 5 статті 14), а також можливістю відмовитися від виконання угод (частина 3 статті 17 Закону), визнати спірні угоди недійсними за більшою кількістю підстав, ніж це передбачено у позовному провадженні (частина 11 статті 17 Закону).
Отже, план санації має бути складений із урахуванням суми вимог усіх кредиторів за балансом боржника.
На практиці часто зустрічається ситуація, коли кредитори приймають план санації, не зважаючи на неможливість задовольнити поточні витрати боржника, зокрема при неможливості сплати поточної заробітної плати працівникам боржника, що залишилися на роботі, виплат арбітражному керуючому та оплати комунального обслуговування боржника.
Описана ситуація, з великою долею вірогідності, може привести до припинення санації та переходу до ліквідації.
У зв'язку з цим у Законі зовсім не випадково міститься вимога щодо необхідності надання суду доказів достатності в боржника майна для покриття судових витрат (частина 4 статті 7 Закону) при поданні особисто боржником заяви про порушення справи про банкрутство.
У статті 59 Акта СНД прямо говориться, що аналіз фінансового становища боржника проводиться з