винятком кредиторів, забезпечених заставою), що випливає з частини 1 статті 36 Закону. Статтею 114 Акта СНД передбачено, що до моменту складення мирової угоди мають бути повністю задоволені вимоги кредиторів як першої, так і другої черги.
Привабливим для кредиторів, забезпечених заставою, кредиторів другої та наступних черг на будь-якій стадії банкрутства мирова угода може виявитись у тому випадку, коли в результаті мирової угоди боржник задовольнить вимоги всіх цих кредиторів, хоча й не на всю суму їхніх вимог.
Що породжує відмінні тлумачення Закону
З вищесказаного можна зробити висновки про те, що спричиняє відмінні тлумачення Закону:
У Законі використовується слово "вимоги" у різних словосполученнях ("грошові", "боргові", "майнові", "безспірні"). Водночас у Закон міститься визначення грошових зобов'язань. Неоднозначне вживання цих висловів у тексті Закону викликає питання.
Визначення грошових зобов'язань виявилося нерозвиненим у Законі, що видно з порівняльного аналізу українського Закону з Актом СНД.
В Акті СНД ясно простежується логіка, згідно з якою визначення грошових зобов'язань використовується з метою поділу кредиторів на тих, хто має право подати заяву про порушення справи про банкрутство і надалі приймати участь у загальних зборах кредиторів, і тих, хто не має такого права. З цим поділом пов'язані й особливості обліку та задоволення вимог кредиторів щодо неустойки та збитків.
Так, згідно з Актом СНД заяву про порушення справи про банкрутство мають право подати тільки кредитори, що мають вимоги по грошових (цивільно-правових) зобов'язаннях, і органи державної податкової служби, якщо їх вимоги до боржника перевищують 500 мінімальних заробітних плат без урахування вимог, спрямованих на цілі порушення справи про банкрутство, та вимог щодо сплати неустойки та збитків. Після порушення справи про банкрутство вимоги щодо сплати неустойки та збитків включаються до реєстру й задовольняються в останній черзі кредиторів.
Кредитори з вимогами щодо виплати заборгованостей по заробітній платі та деякі інші не мають права подати заяву про банкрутство боржника, проте мають право в будь-який момент до стадії ліквідації заявити про свої вимоги після порушення справи про банкрутство.
Право голосу на загальних зборах кредиторів мають лише кредитори, наділені правом на подачу заяви про банкрутство боржника. При цьому число голосів, які належать таким кредиторам визначається без урахування вимог щодо неустойки та збитків.
В українському Законі є визначення грошових зобов'язань, але воно майже не використовується (або вживається суперечливо) у тексті Закону.
3. Визначення мораторію також не розвинене у Законі.
В Акті СНД визначення мораторію пов'язано з поділом кредиторів на кредиторів по поточних зобов'язаннях і кредиторів по зобов'язаннях, що виникли до порушення справи про банкрутство. Черга кредиторів встановлена тільки для кредиторів по зобов'язаннях, що виникли до порушення справи про банкрутство. Кредитори по поточних зобов'язаннях одержують задоволення раніше за кредиторів по зобов'язаннях, що виникли до порушення справи про банкрутство.
В українському Законі визначення мораторію напряму не пов'язане з чергою задоволення вимог кредиторів, що викликає питання щодо порядку задоволення вимог кредиторів по поточних зобов'язаннях на різних стадіях банкрутства.
4.У Законі прямо не сформульовані мета введення місячного строку після публікації оголошення про порушення справи про банкрутство та правові наслідки пропуску цього строку. В Акті СНД місячний строк визначений тільки з метою виявлення кредиторів, які мають право на участь у зборах кредиторів із правом голосу.
Реэюме
Незважаючи на нерозвиненість деяких з визначень, загальна концепція українського Закону в цілому відповідає концепції Акту СНД. Певна річ, Акт СНД не є ні ідеальним, ні універсальним для всіх країн, та все ж у разі виникнення питань у практиці застосування українського Закону обізнаність із Актом СНД виявляється корисною.
Литература
1. Бирюков О. Інститут неспроможності: порівняльно-правовий аналіз. –К., 2000. - 146 с.
2. Джунь В. Інститут неспроможності: світовий досвід розвитку і особливості становлення в Україні. - К., 2000. - 115 с.
Поляков Б. Денежное обязательство как обязательство как объект института банкротства. - ж. Підприємництво, господарство і право. 2001, № 11.
4.Рекомендательный законодательный акт СНГ "О несостоятельности (банкротстве). - Информационный бюллетень Межпарламентской ассамблеи стран СНГ. - 1998, № 16.
5. Тітов М., Бондаренко В. Новий закон про банкрутство: проблеми застосування. - ж. Право України, 2000, № 8, с.98