Курсова робота
Робочий час. Правові аспекти.
З м і с т
Вступ
Розділ I. Правове регулювання робочого часу за законодавством України
1.1. Поняття та види робочого часу
1.2. Режим робочого часу
Розділ II. Тривалість робочого часу
2.1. Умови застосування скороченого робочого часу
2.2. Неповний робочий час
2.3. Порядок проведення надурочних робіт
2.4. Облік робочого часу
Додаток №1
Висновок
Список використаної літератури
Вступ.
При розгляді мною курсової роботи можна зазначити те що: законодавство про працю встановлює нормальну тривалість робочого дня, скорочену його тривалість, а також допускає можливість визначити угодою сторін трудового договору тривалість робочого дня.
Робочий час — це встановлений законом, колективним дого-вором чи угодою сторін період, протягом якого працівники зобо-в'язані виконувати роботу, обумовлену трудовим договором.
За законодавством України існує розмежування робочого часу на види:
нормальний;
скорочений;
неповний.
Відповідно до ст. 50 КЗпП України нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень. У сучасних умовах спостерігається тенденція закріплення положень щодо регулювання тривалості робочого часу в колективних договорах та інших локальних актах.
Скорочена тривалість робочого часу – це тривалість робочого часу зменшена законодавством у порівнянні із загальновстановленим 40-годинним робочим тижнем з метою охорони праці та створення сприятливих умов для поєднання роботи з навчанням окремих категорій працівників.
Неповна тривалість робочого часу - встановлюється відповідно до ст.56 КЗпП угодою між працівником і власником або уповноваженим органом як при вступі на роботу , так і згодом.
Неповний робочий час може встановлюватись шляхом:
зменшення тривалості робочого дня на зумовлену кількість годин;
зменшення тривалості робочого тижня на зумовлену кількість робочих днів;
поєднання неповного робочого дня та неповного робочого тижня.
Разом з тим законодавець надає право роботодавцям при укладенні колективного договору встановлювати меншу норму тривалості робочого часу.
Розділ І. Правове регулювання робочого часу за законодавством України.
Робочим часом вважається встановлений законодавством відрізок календарного часу, протягом якого працівник згідно з Правилами внутрішньо трудового розпорядку, графіку роботи та умови трудового договору повинен перебувати на місці виконання робіт та виконувати свої трудові обов’язки.
У законодавстві здійснюється розмежування робочого часу на види:
нормальні;
скорочений;
неповний.
Відповідно до ст.50 КзПП України нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень. Крім того потрібно зазначати , що згадані вище гарантії щодо норми тривалості робочого часу поширюється на найманих працівників підприємства усіх форм власності.
Скорочена тривалість робочого часу – це тривалість робочого часу зменшена законодавством у порівнянні із загальновстановленим 40-годинним робочим тижнем з метою охорони праці та створення сприятливих умов для поєднання роботи з навчанням окремих категорій працівників. Так відповідно до ст.51 КЗпП України право на скорочений робочий день – від 24 до 36 годин на тиждень мають працівники, у випадках їх фактичної зайнятості на роботах зі шкідливими умовами праці протягом усього скороченого робочого дня.
Неповна тривалість робочого часу – встановлюється відповідно до ст.56 КЗпП угодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом як при вступі на роботу , так і згодом. Неповний робочий день може встановлюватись шляхом:
зменшення тривалості робочого дня на зумовлену кількість годин;
зменшення тривалості робочого тижня на зумовлену кількість робочих днів;
поєднання неповного робочого дня та неповного робочого тижня.
Аналізуючи сучасний фінансовий стан підприємств, потрібно зазначити, що встановлення неповного робочого часу можливе не тільки з ініціативи працівника, а й з ініціативи власника підприємства, установи, організації. Журнал «Праця і закон» №3. К.: 3 лютого 2003р.С.13-15
Розділ 1.1 Поняття та види робочого часу
Робочий час є однією з істотних умов трудового договору і торкається інтересів як працівника, так і роботодавця. Його ра-ціональне поєднання з часом відпочинку дає змогу ефективно використовувати здатність людини до продуктивної праці, від-творювати фізичні та психологічні характеристики працівника, а також комплексно застосовувати виробничі потужності та ін-ше майно роботодавця.
Трудове законодавство не подає визначення поняття робочого часу. Тому його визначено в науковій літературі.
Робочий час — це встановлений законом, колективним дого-вором чи угодою сторін період, протягом якого працівники зобо-в'язані виконувати роботу, обумовлену трудовим договором. Не-обхідна тривалість робочого часу працівника відображає норму його робочого часу та обчислюється кількістю годин, які праців-ник повинен відпрацювати протягом певного календарного пе-ріоду.
Норма робочого часу визначається робочими днями або робо-чими тижнями. Робочий тиждень — це встановлена законом чи на його підставі тривалість робочого часу в межах календарного тижня. На практиці застосовується два види робочого тижня:
п'ятиденний
шестиденний.
Робочий день — це тривалість роботи працівника протягом доби відповідно до графіка чи роз-порядку роботи.
Тривалість робочого часу може бути предметом централізова-ного, локального, колективно-договірного та індивідуально-до-говірного регулювання. За нових умов господарювання центра-лізоване закріплення нормування робочого часу виступає юри-дичним засобом охорони праці та найважливішою гарантією реалізації конституційного права на працю. Кодекс законів про працю визначає максимально допустимі норми робочого часу для всіх працівників. Разом з тим законодавець надає право ро-ботодавцям при укладенні колективного договору встановлюва-ти меншу норму тривалості робочого часу (ч. 2 ст. 50 КЗпП). Норма робочого часу також може визначатись і на індивідуаль-но-договірному рівні. У трудовому законодавстві відсутні прямі заборони щодо зменшення тривалості робочого часу за угодою сторін трудового договору.
Розрізняють основний та неосновний робочий час.
Основний — це встановлена законом або трудовим договором тривалість робо-чого часу, яку безумовно повинен відпрацювати працівник. До цього виду робочого часу належить: нормальний, скорочений та неповний робочий час.
Неосновний – робочим часом вважається законодавче закріплене відхилення від основного робочого часу. Це передусім — надурочні роботи, тривалість робочого часу у ви-хідні, святкові та неробочі дні.
Найбільш поширеним видом робочого часу є
