До робіт на умовах вахтового методу забороняється залучати осіб віком до 18 років; вагітних жінок; жінок, які мають дітей до З років; жінок, які мають медичні протипоказання до такого ви-ду робіт.

Розділ ІІ. Тривалість робочого часу.

Робочий час — це час, протягом якого працівник зобов'яза-ний трудитися відповідно до трудового договору і законодавства про працю. Саме так дане поняття повинне розумітися в рамках трудо-вих правовідносин. З цього визначення робочого часу випливає право власника вимагати від працівника протягом робочого часу виконання трудових обов'язків і дотримання правил внутрішнього трудового розпорядку. Порушення працівником цих обов'язків тяг-не дисциплінарну відповідальність працівника, а також інші заходи впливу, передбачені законодавством про працю, колективним дого-вором та іншими нормативними актами (зокрема, позбавлення премії повністю чи частково у разі застосування системи оплати праці, що включає преміювання).

Невиконання обов'язку працювати протягом робочого часу виз-нається правопорушенням навіть якщо воно не тягне будь-яких не-гативних виробничих наслідків, зокрема, невиконання працівником встановленого обсягу робіт. Наприклад, запізнення працівника на роботу на 5 хвилин не виключає можливості застосування до нього заходів дисциплінарного стягнення та інших заходів впливу, хоча б працівник у той день і виконав норми виробітку на 150 відсотка.

Обов'язок працівника трудитися протягом встановленого робочого часу містить у собі обов'язок дотримання передбаченого трудовим договором, локальними нормативними актами, законодавством режиму робочого часу. Порушення режиму робочого часу також не може бути компенсоване будь-якими досягненнями у праці і може тягти застосування заходів дисцип-лінарної відповідальності.

При цьому слід пам’ятати, що норму робочого часу, установлену КЗпП, не може бути збільшено ні колективними, ні трудовими договорами. Наталія Вороная. Податки та бухгалтерський облік. №79, 3 жовтня 2005. 37 – 41 с.

Робочий час як інститут трудового права є сукупністю право-вих норм, які визначають тривалість, склад, режим і порядок обліку робочого часу. Інститут робочого часу .містить у собі норми Кон-ституції України, яка у ст. 45 передбачає скорочення робочого дня для працівників окремих професій і виробництв, скорочення трива-лості роботи у нічний час. Значний масив правових норм, які регу-люючи робочий час, міститься в Кодексі законів про працю та інших законах України. Відносини, пов'язані з робочим часом, регулюються також великою кількістю підзаконних актів. До цього часу і зберегла чинність значна частина актів законодавства Союзу РСР з питань робочого часу.

Частина перша ст. 50 КЗпП встановлює максимальну тривалість робочого часу. Вона складає 40 годин на тиждень. Ця норма не може бути збільшена ні колективними ні трудовими договорами. Водночас варто враховувати, що ст 50 КЗпП не визначає правового становища працівника в суспільстві, а регулює трудові відносини конкретних суб'єктів. Як втілені у правову форму, трудові відносини набувають характеру трудових правовідносин, у рамках яких нормальна тривалість робочого часу не може перевищувати 40 годин. Якщо ж працівник вступить у трудові відносини з кількома власниками, то тривалість його робочого часу в сукупності може перевищувати 40 годин, не перевищуючи в жодних з правовідносин, у які вступив працівник, цієї норми. Кодекс законів про працю від 10 грудня 1971 року зі змінами та доповненнями від 18 листопада 2004 року. Ст..50.

Визначення нормальної тривалості робочого часу як норми максимальної означає, що допускається законодавче і договірне встановлення меншої тривалості робочого часу. Про конкретні правові форми такого роду буде говоритися надалі.

У ст, 50 КЗпП говориться про нормальну тривалість робочого часу. Ця норма (нормальна тривалість) повинна бути реалізована у відповідному режимі робочого часу. Хоча звичайно режими робочо-го часу і допускають дотримання нормальної тривалості робочого часу - 40 годин на тиждень, допускається встановлення і такого режи-му, при якому протягом конкретного тижня нормальна тривалість ро-бочого часу, що застосовуються, перевищується. При цьому нормаль-на тривалість робочого часу повинна бути додержана сумарно за відпо-відний обліковий період

Стаття, що коментується, визначає нормальну тривалість ро-бочого часу в розрахунку на тиждень. Вітчизняний досвід правово-го регулювання трудових відносин знає норму робочого часу, що встановлюється на день. У зв'язку з застосуванням режимів робо-чого тижня, який складається з різної кількості днів (п'ятиденного і шестиденного робочого тижня), використання норми тривалості робочого часу, розрахованої на день, стало незручним. Водночас робочий день як норма тривалості робочого часу цілком не втратив свого значення, оскільки зберегли свою силу нормативні акти, які як норму тривалості робочого часу використовують саме робочий день Крім того, робочий день залишається елементом режиму ро-бочого часу, який використовується при поденному обліку робо-чого часу і при визначенні поняття надурочних робіт.

Відповідно до частини другої ст. 50 КЗпП допускається вста-новлення колективними договорами на підприємствах і організаціях меншої тривалості робочого часу. "Менша тривалість робочого часу" — це зовсім не "скорочена тривалість робочого часу". Це щось інше. По суті знайти відмінності між скороченою тривалістю робочого часу і меншою нормою робочого часу, на наш погляд, дуже складно. Здається, що і втому, і в іншому випадку тривалість робочого, часу є меншою, ніж це встановлено частиною першою ст. 50 КЗпП. І в тому, і в іншому випадку оплата може проводитися за і повною тарифною ставкою (денною), за повним окладом. Однак у юриспруденції слово має велике значення. Тому при встановленні в колективному договорі меншої норми тривалості робочого часу термін "скорочена тривалість робочого часу" вживати не слід.

Менша норма тривалості робочого часу в установах, що фінансуються з бюджетів чи інших зовнішніх джерел, взагалі не може