Розгалужена і багаторівнева система джерел трудового права дістала своє відображення у термінах, що використовуються в Кодексі законів про працю України. Зокрема, такі терміни, як “закони”, “законодавчі акти”, “законодавство”, “міжнародні договори”, “договір”, “угода”, “колективний договір” тощо, що вживаються у Кодексі, визначають певний вид нормативних актів, які залежно від предмета регулювання трудових відносин регламентують інститути трудового права, конкретні трудові відносини чи їх окремі елементи.

Відповідно до частини першої статті 21 Кодексу законів про працю України трудовий договір — це індивідуальна угода між працівником і роботодавцем. Контракт є особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права, обов’язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватись угодою сторін (частина третя цієї статті).

Шляхом укладення трудового договору з роботодавцями громадяни реалізують своє конституційне право на працю, добровільно вступають у трудові правовідносини, набуваючи конкретних трудових прав і обов’язків. Трудовий договір є основним юридичним фактом, з яким пов’язано виникнення, зміна чи припинення трудових правовідносин. Саме тому основні елементи інституту трудового договору (порядок укладення трудового договору, його зміст, гарантії працівникам при укладенні, зміні та припиненні трудового договору, підстави припинення договору тощо) як такі, що мають засадничий характер, повинні врегульовуватись лише законом.

Зміст права на працю полягає у можливості кожної особи заробляти собі на життя працею, яку вона вільно обирає або на яку вільно погоджується (стаття 43 Конституції України). Це право забезпечується обов’язком держави створювати громадянам умови для повного його здійснення, гарантувати рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовувати програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

В контекстів курсової роботи неодноразово нагрлошувалось на тому, що трудова угода, в якій би формі вона не укладалась, повинна мати сталий характер.

Проте, рухливісь сучасного суспільного життя, часті зміни у економіці країни, нестабільне фінансове становище громадян України, штовхає працівників шукати кращого місця роботи, більшого заробітку, що створює підгрунтя для швидкоплинного руху кадрів. Унеможливлює створення на багатьох підприємствах міцного, професійного колективу.

В сучасних умовах трудове законодавство повинно вдорсконалюватись. Українські законотворці з кождним роком незалежності все більше і більше оновлюються нормативно-правову базу нашої держави: прийнято нові Цивільний та Кримінальний кодексми, прийнято Господарський кодекс, Кодекс України про адмінітративне судочинство, новий Цивільний процесуальний кодекс тощо. А трудове законодавство лише поповнюється все більшою кількістю підзаконних нормативно-правових актів.

Метою даної курсової роботи було дослідження інституту розірвання трудововго договору з ініціативи роботодавця. Наприкінці даного дослідження вважаю за необхідне наголосити на тому, що на даному етапі розвитку трудових правовідносин в наший країні інститут звільнення працівника з роботи потребує серьозного вдосконалення, нормативна база потребує приведення у відповідність до Конституції України, потебують більш чіткого та обгрутованого закріплення гарантії для вивільнюваних працівників, так як згідно Конституції Українип людина є основною соціальною цінністю нашої держави.

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Болотіна Н.Б. „трудове право України”. – К.: Вікар, 2003.

Прокопенко В.І. „Трудове право України: Підручник.” – Х.: Фірма „Консул”, 1998.

Шпиталенко Г.А., Шпиталенко Р.Б. „Трудове право: Навч. посіб.” – Житомир: ЖІТІ, 2000р.

«Цивільне право україни: Підручник” / Є.О. Харитонов, Н.О. Саніахметова. – К.: Істина, 2003 .

Стичинський Б.С., Зуб І.В., Ротань В.Т. „Науково-практичний коментар до законодавства про працю України” – К.:А.С.К., 2003.

Конституція України від 28.06.1996р. // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1996, N 30, ст. 141

Кодекс законів про працю України 10.12.1971р. затверджується Законом N 322-VIII від 10.12.71 ВВР, 1971, додаток до N 50, ст. 375

Закон України "Про статус депутатів місце-вих рад народних депутатів" Відомості Верховної Ради України. — 1994. — №24.

Рішення Конституційного Суду України (справа щодо статусу депутатів рад) від 13 травня 1998 року у справі N 1-15/98 Голос України. — 1998. — №91. — 16 травня

10.Закон України від 15 грудня 1992 року „Про статус суддів”.

11.Закон України від 19 грудня 1992 року „Про адвокатуру”.

12.Закон України від 1 грудня 1994 р. "Про порядок відшкодування шкоди, заподіяної громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду" Відомості Верховної Ради України. — 1995. — №1

13.Положення про порядок проведення атеста-ції державних службовців органів виконавчої влади, затвер-джене постановою Кабінету Міністрів України від 14 серпня 1996 p. №950 Урядовий кур'єр. - 1996. - №176-177;

14.Положення про порядок проведення атестації керівних, інже-нерно-технічних працівників і інших фахівців підприємств і організацій залізничного транспорту України, затверджене наказом Міністерства транспорту України від 16 квітня 1996 p. №127 Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — 1998. — №12;

15.Положення про поря-док проведення атестації лікарів, затверджене наказом Мініс-терства охорони здоров'я України від 19 грудня 1997 p. №359 Юридичний вісник України. — 1998.— №15. — 15 квітня;

16.Положення про порядок атестації працівників керівного складу державних підприємств, затверджене по-становою Кабінету Міністрів України від 27 серпня 1999 p. №1571 Праця і зарплата. - 1999. - №22. – Вересень

17.Закон України "Про статус на-родного депутата України" Відомості Верховної Ради України. - 1993. - №3

18. Постанова Пленуму Верховного Суду України „Про практику розгляду судами трудових спорів” від 6 листопада 1992 № 4 // Законодавство України про працю: Збірник нормативно-правових актів. –Х., ТОВ „Одисей”, 2003р.