У зв’язку з втратою довіри можуть бути звільнені і ті працівники, здійснення грошових операцій для яких не становить їх основні функції, але з неї випливає. Це відноситься до екскурсоводів, зобов’язаних розповсюджувати квитки, шоферів таксі, водіїв автобусів, які працюють без кондукторів, та інше. Але їх звільнення можливе лише за порушення, пов’язані з обслуговуванням доручених їм цінностей.

Не можуть бути звільнені в зв’язку з втратою довіри касири, бухгалтери, контролери та інші працівник, які мають відношення до цінностей, але не пов’язані з їх безпосереднім обслуговуванням. Не може бути підставою для звільнення також разове виконання працівником операцій з цінностями, що не становить його трудових обов’язків.

Звільнення в зв’язку з втратою довіри до працівника на підставі пункту 2 ст. 41 КЗпП України може мати місце лише за умови наявності вини працівника. При цьому не має значення, в якій формі були вчинені незаконні дії: навмисно чи у формі необережного ставлення до своїх обов’язків, чи передбачав працівник або повинен був передбачити негативні наслідки своїх дій. Провина працівника має бути доведена власником або уповноваженим ним органом фактами та об’єктивними обставинами, що свідчать про винні дії працівника, наприклад, систематична нестача довірених йому цінностей, безвідповідальне, халатне ставлення до своїх трудових обов’язків, порушення правил торгівлі, крадіжки та інше.

Таким чином, як вірно вказує Г.А. Шпиталенко, для звільнення працівника за пунктом 2 ст. 41 КЗпП України не обов’язково, щоб він своїми протиправними діями завдав шкоду підприємству. Достатньо, що цими діями створювалась загроза завдання такої шкоди. Тому судова практика дотримується думки, що сам по собі факт нестачі матеріальних цінностей при невстановлені винних дій матеріально відповідальної особи не є підставою для розірвання з ним трудового договору в зв’язку з втратою довіри. Шпиталенко Г.А., Шпиталенко Р.Б. „Трудове право України: Навч. посіб.” – К.: Юрінком Інтер, 2002 – стор. 258.

За втратою довіри може бути звільнений також головний бухгалтер підприємства. Відповідно до пункту 23 Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в Україні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 квітня 1993 року № 250, головний бухгалтер підписує разом з керівником підприємства документи, що є підставою для приймання та видання товарно-матеріальних цінностей та коштів, а також розрахункові, кредитні та фінансові зобов’язання, візує господарські договори. Зазначені документи без підпису головного бухгалтера вважаються недійсними та до виконання не приймаються. Відповідно до цих повноважень головний бухгалтер є працівником, який безпосередньо обслуговує товарні та грошові цінності, та тому на нього поширюється дія пункту 2 ст. 41 КЗпП України.

3) вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи.

Особи, трудовим обов’язком яких є виховання, повинні бути не тільки висококваліфікованими спеціалістами, а й людьми високої духовності та моральних переконань, бездоганної поведінки в громадських місцях, на роботі та в побуті. Особистий приклад вихователю, його авторитет та високоморальна поведінка мають виключно важливе значення у формуванні впливу вихователю на молодь, становлять ту виховну силу, яку не можна замінити ні підручниками, ні бесідами на моральні теми, ні системою заохочень та покарань. Працівник, який виконує виховні функції, повинен постійно слідкувати за собою, відчувати, що його поведінка перебуває під неослабним контролем тих, кого він виховує. Прокопенко В.І. „Трудове право України:Підручник.” – Х.: Фірма „Консум”, 1998, - стор. 273.

Так, Закону України „Про освіту” в редакції від 23 березня 1996 року в пункті 1 ст. 54 передбачає, що педагогічною діяльністю можуть займатися особи з високими моральними якостями, які мають відповідну освіту, професійно-практичну підготовку, фізичний стан яких дозволяє виконувати службові обов’язки.

Саме тому порушення моральних норм поведінки вказаними особами тягне за собою не тільки моральний осуд, а й певні правові наслідки.

Законодавством не встановле-ний спеціальний перелік працівників, які можуть бути звільнені з цієї підстави. У п. 28 постанови Пленуму від 6 листопада 1992 p. роз'яснюється, що на підставі здійснення аморального проступку, несумісного з продовженням даної роботи, можуть бути звільнені лише ті працівники, які зай-маються виховною діяльністю, наприклад, вихователі, вчителі, викладачі, практичні психологи, соціальні педагоги, майстри виробничого навчання, методисти, педагогічні працівники позашкільних закладів.

До кола осіб, які здійснюють виховні функції, відносяться вчителі, керівні працівники шкіл, професійно-викладацький склад вищих навчальних закладів, майстри виробничого навчання, вихователі гуртожитків та дитячих установ та інші працівники, основною трудовою функцією яких є виховання.

Під аморальним проступком потрібно розуміти винну дію або бездіяльність працівника, яка пору-шує моральні принципи суспільства та є несумісною з ви-конанням виховних функцій. Такий проступок може мати місце і поза роботою — в громадських місцях, побуті.

Звільнення на підставі пункту 3 ст. 41 КЗпП України можливе у випадку, коли працівник, який виконує виховні функції, вчинив аморальний проступок. Трудове законодавство не дає поняття аморального проступку. Поняття аморального співвідноситься з антигромадським як частина та ціле. Навіть тоді, коли йдеться про порушення технічних норм, при цьому порушується моральна вимога дотримання встановлених правил.

Тому аморальним проступком слід вважати винні дії чи бездіяльність, що порушують моральні норми, притаманні даному суспільству, суперечать змісту трудової функції працівника та тим самим дискредитують виховні, службові повноваження певного кола людей.

Звільнення за цією підставою можливе як за вчинення аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи, як при виконанні трудових обов’язків, так і не пов’язаного з їх виконанням, тобто при вчиненні проступку в громадських місцях або