Зтримування виконавчої влади, надалі, досягаїться за до- помогою її підзвітності і відповідальності перед народним представництвом. Мова йде про політичну відповідальність, за- безпечувану за допомогою вотуму недовіри. Важливу роль у бо- ротьбі із зловживаннями виконавчої влади граї також інститут імпічменту. Виконавець не повинен підміняти не тільки законо- давця, але і суддю. Hіхто не може бути суддею у власній справі. Тому громадянин в правовій державі повинен мати право подати в суд на будь-які дії виконавчої влади (як на окремих посадових осіб, так і на виконавчо-розпорядчий орган в ціло- му). В іншому випадку зловживання виконавця стануть безпокара- нами, видкриїться шлях до встановлення тиранії.

Суд, система правосуддя - третя необхідна гілка влади в механізмі розподілу влади. Це арбітр, що вирішуї спори про право. В правовій деражві праввосуддя чиниться тільки судом. В цьому найважливіша гарантія прав і свобод громадян, правової державності в цілому. Суд не повинен підміняти собою законо- давця чи виконавця, інакше він перетвориться в деспота. Але в свою чергу ні законодавець, ні виконавець не повинні собі присвоювати функції суду. Тому найважливішим ї забезпечення реальної незалежності суду від різноманітних органів і осіб, котрі б диктували йому свою волю і фактично узурпували судову владу. Оптимальним варіантом ї назначення судей пожиттїво або, по крайній мірі, на довгий термін. Судді повинні назначатися вищестоячими органами влади. Суд присяжних ї найбільш діяльною формою забезпечення незалежності і об'їктивності правосуддя. Виразом рівності громадян перед законом ї підсудність загаль- ному суду, недопустимість розширення юрисдикції спеціальних судів.

Панування права прокламуї, щоб суд виступив арбітром в спорі про опрушення права не тільки в правозастосовчому, але й в правотворчому процесі. Суд повинен бути здержуючим фактором проти порушень права і конституції не тільки зі сторони вико- навця, але й зі сторони законодавця. Для цього необхідний конституційний суд. Hе підміняючи законодавця і залишаючись в межах судових юрисдикційних задач, конституційний суд забезпе- чуї конституційність закону, інакше кажучи верховенство Конституції в правотворчій діяльності законодавця. Без такої судової перевірки конституційності законів (і тим більше підзаконних нормативних актів) не може утвердитись панування права, правова держава. Існування конституційного суду дозво- лить не приміняти такий нормативний акт (в тому числі і за- кон), що суперечить конституції.

Ї ще один аспект діяльності суду в механізмі здержок і противаг. Виступаючи в ролі арбітру, рішаючи спори, суд звер- таїться до тлумачення права і Конституції. В певних випадках він може використовувати аналогію закону і аналогію права. Тобто, в своїх рішеннях суд може вийти за межі букви закону і звернутися до його духу. В такому випадку він приймаї рішення, керуючись духом законів, змістом права, іншими словами, на основі дійсно-історичних аксіом і принципів права. Це дозволяї суду більш оперативно в порівнянні з законодавцем приводити правопорядок у відповідність з потребами життя. В відомих рам- ках така свобода суду не протиречить правовій державі. Тому що мова в цих випадках йде не про повсякденну діяльність суду, а про екстремальні, виключні ситуації в системі здержок і проти- ваг, розпреділенні і балансуванні влад. Важливо, щоб суд при цьому залишався хоронителем Конституції, захищав право і пргрес, а не пертворювався в зброю зловживань і реакції. Тут необхідний цілий ряд факторів і умов (організаційних, юридич- них, культурних і ін.), завдяки яким суд може фактично стояти на сторожі панування права і справедливості, мати високу пова- гу і авторитет в суспільстві.

Розподіл влад - це не тільки юридичний і організаційний, але й соціально-політичний принцип, що дозволяї з'їднати такі протиречиві аспекти соціального життя, як влада і свобода, за- кон і право, держава і суспільство. Розподіл влади ї не- обхідною умовою, мірою і маштабом демократизації політичного життя. З цим пов'язаний другий аспект розподілу влади: розп- реділення влади між класами і групами, проблема участі різно- манітних груп в реалізації влади, степінь представленості з урахуванням різноманітних інтересів і т. д. В правовій державі влада походить від народу, тому тільки народ в своїй конкрет- но-історичній реальності і повинен мати можливість приймати участь в реалізації політичної влади. Державна влада в цілому і різноманітні її гілки не повинні бути монополізовані якою-небудь одніїю групою, прошарком, класом, оскільки мова йде про правову державу, про панування права. В правовій дер- жаві важливо забезпечити представництво інтересів різних про- шарків і груп, плюралізм думок і інтересів. Такий плюралізм повинен з допомогою розподілу влади органічно з'їднати демок- ратизацію влади з її компетенціїю і професіоналізмом (7,105).

Звідси і проблема гарантування прав і інтересів мень- шості. Політична практика в її політичній ретроспективі пока- зуї, що меншість не завжди помиляїться. Hапроти, за нею інколи стоїть правда і істина. В цілому потрібна терпимість і "відкритість" держави, щоб не закрилась дорога до волі. Обов'язковою умовою для цього ї розподіл влади, тобто розподіл влади через соціально-політичний плюралізм. Монополія влади безнадійно веде до політичної патології в різних її різнови- дах, таких, як авторитарна тиранія, бюрократична олігархія, охлократія, антигуманна технократія, мафія, що дориваїться до політики. Запобігти