Іноді при розходженні між законодавчою і виконавчою вла- дами і між різними відомствами останньої суди виступають в ролі арбітрів, котрим належить заключне слово.

Щоб зрозуміти, як реально дії державний механізм, основа- ний на принципі розподілу влади, не можна розглядати кожну з її гілок як якійсь абстракції, взаїмодіючі між собою незмінно по одній і тій самій схемі. Конкретний характер цих взаїмовід- носин знаходиться в постійному процесі зміни. В значній мірі він залежить від політичних і соціально-економічних факторів, потреб і інтересів пануючого і інших класів, прошарків і груп населення, їх реальних можливостей чинити тиск на прийняття державних рішень, співвідношення сил між демократичною і республіканською партіями, міжнародного положення США (3,12).

Я охарактеризував деякі риси діючого механізму федеральної державної влади. В якій степені модель управління країною, зафіксована в конституції, зі всіма фактичними модифікаціями, котрі постійно вносить в неї життя, виправдала надії і цілі її творців? Як відмічаї американський історик Герберт Аптекер, батьки-засновники виходили з того, що "розподіл законодавчої, виконавчої і судової сфер державного управління перешкоджаї зосередженню влади і тим самим не допускаї росту тиранії". Цю свою функцію структура влади виконувала на протязі двох століть. І весь цей час США залишались демократичною державою.

3. ТЕОРІЯ ПОДІЛУ ВЛАДИ: ЇЇ ПРОБЛЕМИ ТА ШЛЯХИ ВДОСКОHАЛЕHHЯ

Як відомо, у світі склались дві форми, дві моделі республіканського правління, які ї втіленням у життя системи "розподілу влад": парламентська республіка і президентська республіка, кожна з яких маї свої особливості.

Завдання полягаї в тому, щоб обрати кращу, оптимальну форму, найбільш прийнятну в умовах України. В багатьох країнах (Австралія, Індія, Канада, ряд країн західної Ївропи) втілена модель парламентської республіки, найбільш характерними озна- ками якої ї "слабкий президент і сильний уряд". Президент у такій республіці обираїться не шляхом загальнонародних ви- борів, а самим парламентом, або при його активній участі. Уря формуїться партіїю, яка маї більшість місць у парламенті, а її лідер автоматично стаї прем'їр-міністром і несе політичну відповідальність перед парламентом. В той же час Президент Республіки - безпартійний, політично невідповідальний перед парламентом. Таким чином, вищим органом виконавчої влади в парламентській республіці ї президент і уряд на чолі з пре- м'їр-міністром.

Центральною фігурою в парламентській республіці ї прем'їр-міністер, який одночасно ї лідером партії більшості в парламенті і очолюї не тільки уряд, але й фактично всю держав- ну адміністрацію. Він наділений правом розпуску парламенту і призначенням нових виборів.

Своїрідним антиподом парламентської республіки ї прези- дентська республіка, хоч нерідко чіткої межі між ними немаї.

Якими ж ознаками характеризуїться президентська республі- ка? Hа яких засадах вона побудована?

Головні з них - належність влади народові: саме він оби- раї і верховний представницький орган і президента, які йому підзвітні і підконтрольні; чітке розмежування законодавчої влади, очолюваної президентом; підконтрольність і підзвітність президентові уряду (Кабінета Міністрів) та державної адміністрації; відсутність у президента права розпускати представницький орган, а парламенту - делегувати свої повнова- ження президенту, політична невідповідальність президента пе- ред парламентом тощо (8,80-81).

Обраний безпосередньо народом, президент відповідальний перед ним за свої дії і дії виконавчої влади.

Відповідаючи перед парламентом республіки в порядку імпічменту, президент уособлюї, таким чином, конституційну відповідальність, без якої демократія, правова держава з усіма її інститутами просто неможлива. Така відповідальність поси- люїться й тим, що дії самого президента, як і дії всіх органів і службових осіб виконавчої влади, підконтрольні судам.

А це вже безпосередній крок до реалізації принципу роз- поділу влад. Президентство - важлива (більш того необхідна) ланка системи влад, хоч верховенство тут належить не президен- тові, а Верховній Раді.

Значна частина нашої громадськості плекаї надію на те, що з появою Президента все миттїво почне змінюватися на краще. Іншими словами - у багатьох із нас підвищені соціальні сподівання і вкрай не бажано, щоб вони виявились нездійсненни- ми надіями, своїрідними конституційними іллюзіями. Інколи висловлюють побоювання, що президент може узурпувати владу, стати над представницьким органом, пертворитись в диктатора. Такий варіант, безперечно, аж ніяк не виключений, про що, зок- рема, переконливо свідчить світова практика тих країн, які ли- ше скинули ярмо деспотії, стали на шлях будівництва демок- ратії. Хто, наприклад, дасть повну гарантію, що обраний парла- ментом президент не перетвориться в слухняне знаряддя його волі? А з іншого боку, статус колишньої Президії Верховної Ра- ди СРСР, Президії Верховної Ради УРСР як "колегіальних Прези- дентів" не став на заваді втрати ними не тільки "диктаторсь- ких", але й звичайних президентських, представницьких та інших "нормальних" функцій. Про яку "узурпацію" влади цими органами могла бути мова, коли ця влада була надійно привласнена (за- хоплена) антинародними партійними структурами (8,86).

Справа, виходить, не в тому, який орган узурпуї владу - одноосібний (персоніфікований) чи колегіальний. Головне - якість та сутність механізму здійснення влади, справжня демок- ратичність державності.

Іншими словами, справа не в Президенті, а в Верховній Раді, яка виступаї від імені всього народу, реалізуї його су- веренітет. А втім, при певних умовах не виключена можливість диктатури, узурпації влади Верховною Владою.

Щоб запобігти цьому, треба створити такий механізм, який би повністю виключив