разі передання під виплату ренти земель-ної ділянки або іншого нерухомого майна одержувач ренти набуває право заста-ви на це майно ч. 1 ст. 735 ЦК [1]; з моменту передання товару, проданого у кре-дит, і до його оплати продавцю належить право застави на нього ст. 694 ЦК [1].
Для деяких видів правовідносин закон передбачає обов'язкове забезпечення зобов'язання. Так, згідно із ст. 10 Закону України «Про фінансово-кредитні ме-ханізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомі-стю» від 19 червня 2003 р. [4] обов'язковою умовою укладення угоди між управите-лем та забудовником мас бути забезпечення виконання зобов'язань забудовни-ка встановленням іпотеки, предметом якої стають майнові права на нерухомість — об'єктом будівництва. Обов'язковим є встановлення іпотеки за Законом Украї-ни «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» від 5 червня 2003 р. [5]
Окремі види забезпечення зобов'язань можуть виникати не лише на підставі закону чи договору, але й рішення суду
По –друге більшість способів забезпечення зобов'язань мають залежний від основ-ного зобов'язання характер. Вони визнаються додатковими, а отже, їх дійсні залежить від дійсності основного правочину. Реалізація забезпечувальною зо-бов'язання передбачається лише у випадку невиконання (неможливості вико-нання) боржником обов'язків за основним зобов'язанням і може бути здійснена у примусовому порядку. Це означає, що забезпечуватися може тільки дійсна вимога.
Якщо основне зобов'язання (вимога) є нікчемним чи визнається недійсним в судовому порядку, то й додаткове зобов'язання, яке забезпечує його виконан-ня, також втрачає юридичну силу й не може бути реалізоване, оскільки не існує вимоги, яку воно повинно задовольняти. Так, у разі недійсності основного зобо-в'язання недійсною буде угода про завдаток, неустойку, поруку, притримання, сплату процентів тощо[14].
Однак законодавство передбачає і такі способи забезпечення зобов'язань, які можуть бути самостійними і їх дійсність не залежить від основного зобов'язан-ня. Наприклад, не залежить від основного договору (його припинення або не-дійсності) зобов'язання гаранта перед кредитором навіть тоді, коли в гарантії міститься посилання па основне зобов'язання (ст. 562 ЦК[1]). Самостійний харак-тер має також банківська гарантія (ст. 200 ГК[2]).
Виконання боржником вимоги, яка може виникнути в майбутньому, може забезпечуватися також обтяженням рухомого майна відповідно до ст. 22 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень».[6]
По –третє зворотної залежності між забезпечувальним і основним зобов'язанням щодо їх дійсності нема. Тому недійсність правочину про забезпечення виконан-ня зобов'язання не впливає на чинність основного зобов'язання і не спричиняє його недійсність. Основне зобов'язання є самостійним і його дійсність залеж п і ь від дотримання учасниками правочину правил ст. 203 ЦК[1], а також інших норм законодавства, що встановлюють вимоги до конкретних видів правочинів.
В юридичній літературі проведено класифікацію способів забезпечення виконання зобов'язання за різними підставами.
Залежно від часу і способу встановлення (виникнення) вони можуть бути поділені на спеціальні і універсальні.
Спеціальні засоби забезпечення встановлюються в момент ви-никнення зобов'язання. У результаті кредитор і боржник заздале-гідь передбачають конкретні наслідки невиконання зобов'язання. До таких засобів належать; неустойка, завдаток, застава, порука, га-рантія і притриманім (гл.49 ЦК[1]).
Універсальним засобом забезпечення зобов'язань є відшкоду-вання боржником збитків, яких зазнав кредитор внаслідок невико-нання зобов'язання (ст.623 ЦК[1]). Особливістю його є те, що він зас-тосовується незалежно від спеціальної домошіеності сторін про це. Крім того, розмір збитків може бути визначений лише після неви-конання зобов'язань.
Залежно від характеру забезпечення інтересів кредитора можна розрізняти речово-правові і зобов'язально-правові засоби забезпе-чення виконання зобов'язань.
Речово-правові засоби характерні тим. що інтереси кредитора забезпечуються за рахунок заздалегідь виділеного майна. Предметом забезпечення є це майно До них належать: застава, завдаток, притримання.
Зобов'язально-правові засоби стимулюють боржника до належ-ного виконання зобов'язання шляхом створення можливості пред’явлення до нього або до третіх осіб, що вступили заздалегідь в договір, зобов'язальної вимоги. До них належать: неустойка, по-рука, гарантія.
Всі способи (види) забезпечення ви-конання зобов'язань пропонувалося також поділяти на три види, взявши за критерій поділу мету, для якої вони встановлюються, у поєднанні з характером самого способу забезпечення. Таким чи-ном виокремлюють такі способи забезпечення:
ті, що встановлюють для боржника невигідні наслідки на ви-падок невиконання (неустойка, завдаток);
ті, що супроводжуються виділенням з майна боржника певної його частини, яка повинна служити насамперед задоволенню можливих вимог цього кредитора, з відстороненням віл неї інших можливих кредиторів (застава, притриманий);
ті, що мають на меті залучення до зобов'язання інших осіб,
майно яких поряд із майном боржника також могло б слугувати
для задоволення вимог кредитора (порука, гарантія).
Недоліком цього критерію є його комплексність (а отже, і пев-на розпливчастість), внаслідок чого запропоноване об'єднання у групи має дещо штучний характер. Воно становить певний теоре-тичний і практичний інтерес, але в межах спеціальних дослід-жень.
Порядок та основні принципи забезпечення зобов'язань визнача-ються Цивільним кодексом України. Так, згідно зі ст. 546 ЦК [1]зобов'язання можуть за-безпечуватися неустойкою, пору-кою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Крім того, до-говором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечен-ня виконання зобов'язання (вчи-нення певних дій з боку боржника, страхування тощо).
Основні умо-ви забезпечення виконання зо-бов'язань: забезпеченню підлягає ли-ше дійсне зобов'язання (вимога), тобто те, яке вже виникло, реаль-но існує і ґрунтується на передба-чених законом підставах. Не-дійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Зауважимо, недій-сність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечен-ня (винятком є гарантія). Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі, недодержан-ня якої означатиме нікчемність (не-дійсність) правочину.
Чинне законодавство України дозволяє одночасно застосовувати різні способи забезпечення вико-нання зобов'язання.
2. Види забезпечення виконання зобов’язань.
2.1. Зобов'язально-правові види забезпечення виконання зобов’язань.
2.1.1. Неустойка
Неустойка є одним з