Неустойка є популярним засобом забезпечення зобов'язань у договірних відносинах за участю юридичних осіб. При-вабливість неустойки пояснюється тим, що вона є спрощеним за-собом компенсації втрат кредитора, викликаних невиконанням або неналежним виконанням боржником своїх обов'язків.[15]

Першого січня 2004 року набрав чинності Цивільний кодекс України[1], де вперше розглядають штраф і пеню, як різновиди неустойки. Відповідно кваліфікуючими озна-ками штрафу є: а) можливість встановлення за майже будь-яке порушення зо-бов'язання: невиконання або неналежне виконання (порушення умов про кількість, якість товарів, робіт (послуг), виконання зобов'язання неналежним способом тощо); б) обчислення у відсотках від суми невиконаного або неналеж-но виконаного зобов'язання.

У свою чергу пеня як різновид неустойки характеризується наступними оз-наками: а) застосування виключно у грошових зобов'язаннях; б) можливість встановлення за такий вид порушення зобов'язання, як прострочення виконан-ня (порушення умови про строки); в) обчислення у відсотках від суми несвоє-часно виконаного зобов'язання; г) триваючий характер — нарахування пені за кожний день прострочення[14].

Слід звернути увагу нате, що законодавець визначив перелічені ознаки штра-фу та пені імперативно, не надавши сторонам зобов'язання можливості їх зміню-вати. При цьому поза увагою залишилися неустойки, що визначаються у твердій сумі або у кратному розмірі до суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання: триваючі неустойки за прострочення виконання негрошового зо-бов'язання (зокрема прострочення передання речі); неустойки, що нараховують-ся не за кожний день, а за кожний тиждень, місяць прострочення тощо. Це не означає, що сторони договірних відносин не вправі забезпечувати свої зобов'я-зання подібними неустойками. Однак при цьому для запобігання невідповід-ності положень договору нормам закону слід відмовитися віл використання термінів «штраф» та «пеня». [14]

Діючий цивільний кодекс України визначає підстави виникнення права на неустойку: вперше на законодавчому рівні закріплено загально-відоме теоретичне правило (ч.1ст.550[1]), що неустойка стягується незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'я-зання, лише в силу самого встановлення неустойки законом або договором. Це означає, що на відміну від загального виду цивільно-правової відповідальності — відшкодування збитків, для застосування якого необхідна наявність чотирьох умов: протиправної поведінки, шкоди (збитків), причинного зв'язку між протиправною поведінкою і шкодою та вини порушника, для покладення на боржника цивільно-правової відповідальності у вигляді неустойки необхідною та достатньою є на-явність лише двох умов: а) протиправної поведінки; б) вини боржника.

Наявність чи відсутність у кредитора збитків, а також причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками, що виникли, не приймаються до уваги при вирішенні спору про стягнення з боржника суми неустойки.

Однак, якщо боржник звертається до суду з проханням зменшити суму нара-хованої неустойки (ч. З ст. 551 ЦК[1]), посилаючись на те, що вона значно переви-щує розмір збитків, йому треба доводити наявність (відсутність) збитків у кре-дитора та їх розмір.

Оскільки стягнення неустойки є самостійною мірою цивільно-правової
відповідальності, на суму неустойки не нараховуються проценти.

Чинним Цивільним кодексом України[1] передбачено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме майно і нерухоме майно. Важливо зазначити, що предметом неус-тойки за загальним правилом можуть бути тільки повністю оборотоздатні речі. Обмежено оборотоздатні речі, що можуть належа-ти лише певним учасникам обороту або перебування яких у цивільному обороті допускається за спеціальним дозволом, можуть встановлюватися в якості неус-тойки тільки у відносинах між суб'єктами, які наділеними правом мати такі об'єкти або відповідними дозволами на використання таких об'єктів.

Оскільки штраф як різновид неустойки визначається або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання, або у твердій сумі, а звідси його розмір, як правило, відомий у момент виникнення забезпеченого зобов'язання, неустойка у вигляді штрафу може бути встановлена у вигляді речі, визначеної родовими ознаками (ч. 2 ст. 185 ЦК[1]), а також у вигляді індивідуально визначеної речі (ч. 1 ст. 185 ЦК[1]), в тому числі у вигляді нерухомого манна. Водночас пеня — це три-ваюча, зростаюча неустойка, загальний кінцевий розмір якої заздалегідь невідо-мий. Тому в якості пені можна застосовувати лише родові речі, кількість яких до передання також буде змінюватися залежно від часу прострочення. Визначаючи неустойку у вигляді майнової цінності, сторони мають встановити грошову оцін-ку такої неустойки.

Загальновідомим у доктрині цивільного права є поділ неустойки на закон-ну (розмір та підстави стягнення якої визначаються актами законодавства) та договірну (розмір та підстави стягнення якої визначаються сторонами у самому договорі).

Договірна неустойка може визнача-тися як у вигляді грошової суми, так і іншої майнової цінності ( ч. 2 ст. 551 ЦК[1]).

Законна неустойка встановлюється виключно у грошовій формі, і для того, щоб вона вважалася законною та застосовувалася незалежно від домовленості сторін договору, необхідно, щоб законом або іншим актом ци-вільного законодавства було визначено її конкретний розмір, а також підстави стягнення (вид порушення, за яке неустойка встановлюється). Цивільний кодекс України дозволяє сторонам договірних відносин змінювати розмір законної неустойки. При цьому, якщо збільшення законної неустойки допус-кається в будь-якому випадку, то її зменшення можливе за рішенням суду за наявності кількох умов: а) якщо розмір неустойки значно перевищує розмір заподіяних невиконанням зобов'язання збитків; б) за наяв-ності інших обставин, що мають істотне значення. Суд може прийняти рішення про зменшення розміру неустойки як за влас-ною ініціативою, так і за клопотанням сторони. В останньому випадку сторона, що звертається з клопотанням, повинна доводити наявність підстав для змен-шення неустойки[15].

Новий ЦК[1] підтвердив