Оскільки сплата (передання) неустойки та відшкодування збитків є самостійни-ми формами цивільно-правової відповідальності, ч. 2 ст. 552 ЦК[1] дозволяє їх одно-часне застосування у разі порушення боржником зобов'язання. Співвідношення сплати (передання) неустойки та відшкодування збитків встановлене ст. 624 ЦК[1].

У науці та практиці застосування неустойки виділяють чотири види її співвідношення із збитками: а) штрафна неустойка, наявність якої дозволяє стягувати збитки у повному розмірі понад суму неустойки; б) залікова неустойка, що дозволяє стягувати збитки в сумі, не покритій неустойкою; в) альтернативна неустойка, яка надає кредитору право вибору або звертатися до боржника з ви-могою про сплату (передання) неустойки, або вимагати відшкодування збитків; г) виключна неустойка, яка не дозволяє кредитору вимагати відшкодування збитків навіть за їх наявності.

Чинний ЦК[1] містить новелу, відповідно до якої у разі відсутності домовле-ності сторін про характер неустойки, вона визнається штрафною. У свою чергу, Господарський кодекс України (ст. 232[2]) зберіг підхід розробників ЦК УРСР 1963 р. та встановив правило, що у разі відсутності іншої домовленості між сторона-ми неустойка матиме заліковий характер. При цьому в договорі можуть бути встановлені неустойки інших видів.

2.1.2. Порука.

Порука є одним із традиційних способів забезпечення виконання зобов’язання, зміст якого відповідно до ст. 553 Цивільного кодексу України[1] полягає у тому, що поручитель поручається перед кредитором іншої особи (боржника) відповідати за виконання нею свою зобов'язан-ня у повному обсязі або и певній частині. Порука надає кредиторові додаткову гарантію виконання зобов'язання, оскільки у ра-зі його невиконання чи неналежного виконання кредитор може пред'явити свої ви-моги до поручителя.

Підставою виникнення поруки є договір про неї (додаток А), що укладається між кредитором за основним зобов'язанням та особою, яка надала згоду бути поручителем його боржни-ка. Порядок укладеним, зміни та розірвання договору поруки регулюється загальними правилами про угоди, які встановлені нормами цивільного законодавства, за винятком спеціального правила, що міститься у ст. 547 ЦКУ[1], про обов’язкову письмову форму будь-якого правочину щодо забезпечення виконання зобов’язання (зрозуміло, що у точу числі й договору поруки), незалежно від форми укладання основної угоди. Недодержання письмової форми тягне за собою нікчемність догово-ру поруки.

Цивільне законодавство не передбачає будь-яких зобов'язань, виконання яких не може бути забезпечено порукою. Виняток становлять лише недійсні зобов'язання, ос-кільки за змістом ч. 2 ст. 54Я ЦКУ[1] забезпе-чити можна лише дійсну вимогу - таким чином, порука мас акцесорний характер: визнання недійсним основного зобов'язан-ий, яке забезпечується укладенням догово-ру поруки, незалежно від тих підстав, за якими основне зобов’язання визнається не дійсним, тягне і беззаперечну недійсність поруки. Укладення договору поруки можна спрямувати на забезпечення не тільки дійсного, а ще й не існуючого (але такого, що за умови настання певних обставин, може виникнути у майбутньому) зобов'язання.

Цивільне законодавство передбачає наслідки порушення зобов’язання забезпеченого порукою це полягає у тому, що поручитель несе перед кре-дитором солідарну відповідальність з борж-ником за основним зобов'язанням. Таким чином, при укладенні договору поруки виникає множинність осіб на боці боржника, і законодавець визначає солідарні обов'язки для цих боржників. Проте солідарність їх відповідальності не є необхідною умовою поруки, тому що положення ч. 1 ст. 554 ЦКУ[1] мають диспозитивний характер, оскільки надають можливість сторонам встановити у договорі іншу (субсидіарну) відповідаль-ність поручителя. У такому разі до звернен-ня з вимогою до поручителя кредитор по-винен вжити заходів для отримання забор-гованості з боржника. Але, треба зазначити, якщо у договорі поруки вид відповідаль-ності боржника та кредитора спеціально не обумовлено, то буде застосовуватися згада-не правило ЦКУ про солідарну відпові-дальність вказаних осіб[21].

Відповідно до ч. 2 ст. 554 ЦКУ[1] поручи-тель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, якщо тільки інше не встановлено договором поруки. Розмір зо-бов'язання поручителя перед кредитором визначатиметься обсягом відповідальності боржника за відповідне порушення основ-ного зобов'язання.

Цілком можливим є й встановлення по-руки щодо виконання боржником одного й того ж зобов'язані я одночасно з боку де-кількох осіб (шляхом спільного надання ними поруки у формі укладення одного до-говору). У цьому разі такі поручителі відповіда-ють перед кредитором солідарно (якщо інше не передбачено договором поруки). Кре-дитор вправі пред'явити свої вимоги до будь-кого з поручителів, або до боржника. Особи ж, які незалежно одна від іншої по-ручилися за одного боржника й уклали різ-ні договори поруки, статусу солідарних боржників не набувають[14].

Одержавши вимогу кредитора, поручи-тель, перед тим як її задовольнити, зо-бов'язаний попередити про це боржника, а у разі пред'явлення до нього позову — по-дати клопотання про залучення боржника до участі у справі (ч. 1 ст. 555 ЦКУ[1]). У су-противному ж випадку боржник буде впра-ві висунути проти зворотної вимоги поручителя усі ті запере-чення, які він мав проти вимоги кредитора. Поручитель же також має право висуну-ти проти вимоги кредитора усі ті запере-чення, які міг би навести сам боржник (за умови, що ці заперечення не пов'язані з особою боржника). Звісно, ці заперечення використовуються поручителем з метою відхилення вимоги чи зменшення її розмі-ру. Слід звернути увагу, що право вису-нути проти вимоги кредитора вказані запе-речення поручитель зберігає навіть у тому випадку, коли боржник від них відмовився або ж визнав свій борг[15].

Після виконання поручителем зо-бов'язання, забезпеченого порукою,