Гарант відповідає перед кредитором за порушення основного зобов'язання боржником. Проте особливістю гарантії є те, що її дійсність не залежить, від дійсності основного зобов'язання, що забезпечується гарантією (ст. 562 ЦК[1]).

Гарантія може забезпечувати як грошове, так і не грошове зобов'язання бор-жника. При цьому відповідальність гаранта перед кредитором носить виключно грошовий характер (ст. 563 ЦК[1]). При порушенні боржником основного зобов'я-зання, гарант повинен лише сплатити грошову суму відповідно до умов гарантії, а не виконати забезпечене зобов'язання в натурі (передати товар, надати послу-гу тощо) [24].

Гарантія укладається у письмовій формі (ст. 547 ЦК[1]). Гарантія, видана без додержання письмової форми, є нікчемною.

Цивільним кодексом України передбачені такі обов'язкові умови гарантії:

а) Строк дії гарантії. Гарантія є чинною від дня її видачі, якщо в ній не встановлено інше, і діє протягом строку, на який вона ви-дана.

б)гранична сума гарантії. При порушенні гарантом свого обов'язку сплатити відповідну суму він має нести відповідальність перед кредитором: зокрема, кредитор матиме право вимагати від гаранта спла-тити суму боргу з урахуванням індексу інфляції, сплатити три проценти річних від простроченої суми або інший розмір процентів, встановлений у гарантії чи законі, відшкодувати збитки тощо. Гарант може обмежити обсяг своєї відповідальності за порушення обов'язку перед кредитором, зазначивши про це в гарантії.

в) визначення особи кредитора, на користь якого видана гарантія.

г) визначення основного зобов'язання боржника, що забезпечується гаран-тією. При цьому уявляється можливою видача гарантії як щодо існуючого зобов'язання боржника, так і щодо зобов'язання, яке виникне у майбутньому;

д) зазначення переліку документів, що мають бути надані кредитором гаран-ту разом з вимогою про сплату суми за гарантією[14].

У гарантії можуть бути також передбачені умови щодо набуття чинності га-рантією (ч. 2 ст. 561 ЦК[1]), можливості відкликання її гарантом (ч. З ст. 561 ЦК[1]), неможливості передачі прав за гарантією кредитором іншим особам (ч. 5 ст. 563 ЦК[1] ), строку розгляду вимоги кредитора (ч. 2 ст. 564 ЦК[1]), обмеження відповідальності гаранта (ст. 566 ЦК[1]) тощо.

2.2. Речово-правові види забезпечення виконання зобов’язань.

2.2.1. Застава.

Одним із видів за-безпечення виконання зобов'язання є заста-ва — нею може бути забезпечена будь-яка дійсна існуюча або май-бутня вимога, що не суперечить законодавству України, зокрема така, що випливає з договору позики, кредиту, купівлі-продажу, оренди, перевезення вантажу.

Сутність застави полягає в тому, що кредитор - заставодержатель набуває права у разі невиконання боржником зобов'язання, забез-печеного заставою, отримати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами[17].

Предметом застави може бути різне майно, в тому числі речі і майнові права (вимоги), на яке може бути звернене стягнення.

Оцінка предмета застави здійснюється у випадках, встановлених договором або законом.. Оцінка предмета застави здійснюється заставодавцем разом із заставодержателем відповідно до звичайних цін, що склалися на момент виникнення права застави, якщо інший порядок оцінки предмета застави це встановлений договором або законом.

Предметом застави може бути не тільки наявне майно, а й та-ке, яке заставодавець набуде після виникнення застави (майбутній урожай, приплід худоби тощо). При цьому права заставодержателя (право застави) на річ, яка є предметом застави, поширюються на її приналежності, якщо інше не встановлено договором. Право застави поширюється на плоди, продукцію та доходи, одержані від використання заставленого майна, у випадках, встановлених дого-вором[14].

Однак предметом застави не можуть бути: майно, вилученед з цивільного обігу; вимоги, нерозривно пов'язані з особистістю бор-жника (про відшкодування шкоди, заподіяної життю або здоров'ю, вимоги про аліменти); інші вимоги, застава яких заборонена зако-ном, тощо (ст.576 ЦК[1]). Предмет застави може бути замінений ли-ше за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено догово-ром або законом.

Ризик випадкового знищення або пошкодження предмета зас-тави несе власник заставленого майна, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі випадкового знищення або пош-кодження предмета застави заставодавець на вимогу заставодержа-теля зобов'язаний надати рівноцінний предмет або, якщо це мож-ливо, відновити знищений або пошкоджений предмет застави.

Якщо предмет застави не підлягає обов'язковому страхуванню, він може бути застрахований за згодою сторін на погоджену суму. У разі настання страхового випадку предметом застави стає право вимоги до страховика.

Предметом застави може бути також майно, що належить кіль-ком особам.

Сторонами заставного правовідношення є заставник (заставода-вець) — особа, що передає своє майно в заставу, і заставодержатель — особа, що приймає в заставу майно заставодавця з метою забез-печення виконання зобов'язання. Заставодавцями і заставодержа-телями можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також суб'єкти публічного права. Заставодержателем може бути лише кре-дитор за забезпеченим заставою основним зобов'язанням. Основна вимога, що пред'являється до заставо-давця, полягає в тому, що він має бути власником майна, яке пе-редається в заставу, або мати інше речове право на це майно[16].

Підставами виникнення застави можуть бути: договір, припис закону, рішення суду. До застави, яка виникає на підставі закону, застосовуються положення ЦК[1] щодо застави, яка виникає на під-ставі договору, якщо інше не встановлено законом.

Договір про заставу укладається письмово. Якщо предметом застави є нерухоме майно, а також в інших випадках, встановлених законом, договір застави підлягає нотаріальному посвідченню.

Крім того, у випадках, встановлених законом, застава нерухо-мості підлягає державній реєстрації, яка здійснюється на