Необхідність тлумачення норм на практиці обумовлена такими основними причинами:

а)невідповідність юридичних норм фактичним умовам життя. Так, не виключено виникнення відносин, котрі не існували, або не були помітними на момент видання норм права, але з часом стають такими, що підпадають під її дію. Прикладом може бути виникнення і розповсюдження в останні роки того різновиду хуліганства, як радіохуліганство, на яке, в результаті її тлумачення, розповсюджується дія ст.206 Кримінального кодексу України;

б) юридичні норми нерідко містять спеціальні правові поняття, визначення, які мають багатозначний характер. Так, людині, що не має юридичної підготовки, нелегко визначити, хто може бути власником "джерела підвищеної небезпеки», та і саме це поняття непідготовленій відповідним чином особі нічого конкретного не дає;

в) в нормах права нерідко використовуються оціночні поняття, що виражають лише соціальне значення тих чи інших явищ. Тому без спеціальної підготовки важко визначити які дії є "особливо жорстокі", що означають "тяжкі наслідки", "малозначуще діяння", "суттєва новизна" і таке інше;

г) ще нерідко зустрічаються нечіткість, недбалість, недогляд правотворчих органів при оформленні своїх думок у нормах права. Часом їх воля знаходить свій вираз вельми схематично, деякі ознаки складу злочинів взагалі не називаються (наприклад, та чи інша
форма вини) і встановити їх можна тільки тлумаченням;

д) необхідність тлумачення іноді виходить із самого змісту нормативного акту. Мова йде про випадки, в яких правотворчий орган використовує вирази "Іт.д.", "Іт.п.", "Інші", "Тощо". Встановити їх істинне значення можливо лише за допомогою тлумачення.

В залежності від тих або інших критеріїв розрізняють різні види та способи тлумачення.

Розглянемо тлумачення закону за суб’єктом.

Залежно від суб'єкта, який роз'яснює закон, розрізняють легальне (або офіційне), судове і наукове (або доктринальне) тлумачення.

Легальним (офіційним) зветься тлумачення, що здійснюється органом державної влади, уповноваженим на те законом. Згідно з п. 2 ст. 150 Конституції України правом офіційного тлумачення законів, в тому числі кримінальних, наділений Конституційний Суд України. Це тлумачення — вид правової діяльності високого юридичного рівня, оскільки акти конституційного тлумачення законів мають силу останніх. У цьому тлумаченні можливі елементи розвитку закону, але суворо в межах норми права, що тлумачиться. Положення, що наводяться в акті легального тлумачення, є обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені.

Судове тлумачення — це найбільш поширене і частіше за все застосовуване тлумачення. Воно має два різновиди:

а) казуальне тлумачення, що дається судами при розгляді конкретної кримінальної справи. Цей вигляд тлумачення здійснює суд будь-якої інстанції. Таке тлумачення є обов'язковим тільки по тій справі, у зв'язку з якою воно проводилося. Оскільки судове тлумачення може виходити від вищих судових органів, то одночасно воно може бути взірцем правильного застосування закону для нижчих судів при розгляді аналогічних справ;

б) правозастосовне тлумачення, що дається в рекомендаціях Пленуму Верховного Суду України з найбільш складних питань застосування КК. Внаслідок вивчення і узагальнення судової практики, а також у відповідь на запити судових органів і прокуратури Пленум Верховного Суду України має право давати роз'яснення про правильність застосування того чи іншого закону при здійсненні правосуддя. Такі роз'яснення впливають на практику судів при розгляді ними конкретних кримінальних справ. Ними широко користуються інші суб'єкти застосування норм кримінального права. Прикладом такого роз'яснення може бути тлумачення, яке здійснив Пленум Верховного Суду України з питання щодо поняття попереднього зговору групи осіб при одержанні хабара. В постанові від 7 жовтня 1994 р. № 12 «Про судову практику у справах про хабарництво» Пленум пояснив: «Хабар слід вважати одержаним за попереднім зговором групою осіб, якщо у вчиненні злочину брали участь як співвиконавці дві чи більше службові особи, які домовилися про спільне одержання хабара, як до, так і після отримання пропозиції про дачу хабара, але до її одержання». Однак такі роз'яснення не можуть підміняти закон, звужувати або розширювати його зміст. Пленум Верховного Суду України — не законодавчий орган. Він тільки дає на підставі закону рекомендації, які повинні ґрунтуватися на законі, виходити з його змісту, а іноді усувати виявлені практикою непорозуміння, різночитання чинного законодавства.

Наукове (доктринальне) тлумачення — це тлумачення закону, що дається науковими і навчальними юридичними установами, окремими вченими і практиками в монографіях, підручниках, навчальних посібниках, статтях, науково-практичних коментарях, експертних висновках. Це тлумачення не має обов'язкової сили, але відіграє помітну роль у розвитку науки кримінального права, враховується при підготовці нових законів про кримінальну відповідальність, допомагає практиці в правильному застосуванні таких законів.

Прийоми (засоби) тлумачення законів про кримінальну відповідальність можуть бути різними. Серед них потрібно виділити: граматичне, систематичне та історичне тлумачення.

Граматичне (або філологічне) тлумачення полягає у з'ясуванні змісту кримінально-правової норми шляхом етимологічного або синтаксичного аналізу її тексту, а також з'ясування значення і змісту слів, термінів, понять, застосованих в законі про кримінальну відповідальність. Так, із змісту ст. 208 «Незаконне відкриття або використання за межами України валютних рахунків» видно, що для притягнення до відповідальності за цією статтею досить встановити в діях особи незаконне, на порушення порядку, встановленого законом, відкриття або використання за межами України валютних рахунків. Для відповідальності за цією статтею досить встановити одну із зазначених у ній дій, оскільки між поняттями «відкриття» і «використання» стоїть роз'єднувальний