Нова політика відкидала освячене традицією уявлення, нібито колонії існують задля добра прадавньої батьківщи-ни, що вони підлеглі у політичному плані й мають менші соціальні права. Ця доктрина була замінена принципово новою, яка проголосила, що колонії - це приріст країни і що вони не за привілеєм, а за законом мають право на всі вигоди рівності. Ці прогресивні тези Північно-західного декрету створили основу для американської політики що-до громадської землі.

2. Конституційний процес в США.

Характеризуючи штати у період підписання Паризького договору та створення Конституції, Джордж Вашингтон образно зазначив, що на той час вони були перев'язані «пі-щаною мотузкою». Як відомо, суперечки між Мерилен-дом та Вірджинією щодо навігації на річці Потомак приз-вели до скликання наради представників п'ятьох штатів у Аннаполісі, штат Мериленд, у 1786 році. Один з делегатів, Александер Гамілтон, переконав своїх колег, що комерція якнайтісніше пов'язана з іншими політичними та економіч-ними проблемами і що становище занадто серйозне, щоб його розв'язання було покладено на недостатньо представ-ницький орган.

Він наполягав на прийнятті звернення до всіх штатів з пропозицією виділити представників для повторної зустрі-чі, що мала відбутись наступної весни у Філадельфії. Кон-тинентальний конгрес спочатку обурився сміливою за-явою, але його протести були втішені звісткою, що Вірд-жинія обрала делегатом Джорджа Вашингтона. Протягом наступної осені й зими вибори відбулися в усіх штатах, за винятком Род-Айленда.

У травні 1787 року на федеральний з'їзд у філадель-фійському Державному домі зібралися визначні діячі. За-конодавчі вибори штатів прислали керівників із досвідом врядування в колоніях, штатах та в Конгресі, а також в адвокатурі й армії. Джордж Вашингтон, якого вважали видатним громадянином країни за бездоганну публічну ре-путацію, чесність та відважне командування військом під час революції, був обраний на голову з'їзду.

З-поміж інших активних депутатів вирізнялися два пенсильванці: Гавернер Моррис, що ясно усвідомлював не-обхідність створення національного уряду, та Джеймс Віл-сон, який невтомно працював над поширенням ідеї держав-ності. Пенсильванія обрала своїм представником також Бенджаміна Франкліна, що завершував блискучу кар'єру на державній службі та науковому поприщі. З Вірджинії прибув Джеймс Медисон, молодий державний діяч-праг-матик, що пильно вивчав політику й історію і, за висловом одного з колег, «був пройнятий духом заповзятості і прак-тичності... Найбільш ерудована людина у будь-якому спірному питанні». Нині Медисона визнають за «батька Конституції».

Массачусетс прислав Руфуса Кінга і Елбриджа Джеррі - людей ще молодих, проте здібних і досвідчених. Роджер Шерман, швець, що став суддею, був одним із представни-ків від Коннектикута. Із Нью-Йорка прибув ініціатор збо-рів - Александер Гамілтон. Не брали участі у з'їзді Томас Джефферсон, що був тоді послом у Франції, і Джон Адамс, посол в іншій державі - Великобританії. Серед 55 делегатів переважали молоді люди: середній вік сягав 42 років.

З'їзд був уповноважений прийняти лише поправки до Статей конфедерації, але, як згодом писав Медисон, деле-гати «з мужньою вірою у свою країну» відхилили ті Стат-ті й приступили до заснування нової форми врядування.

Вони визнали, що головна потреба - це примирити дві різні влади: владу місцевого контролю, яку вже здійсню-вали 13 напівнезалежних штатів, і владу центрального уряду. Вони також схвалили той принцип, що функції і влада національного уряду - нові, загальні і всеосяжні, то-му їх слід старанно визначити і сформулювати, а всі інші функції та повноваження варто сприймати як такі, що на-лежать до компетенції штатів. Усвідомлюючи, що цент-ральному урядові належить мати реальну владу, делегати загалом дійшли згоди, що уряд, серед іншого, уповноваже-ний карбувати монету, регулювати торгівлю, оголошувати війну та укладати мир.

Державні діячі XVIII ст., що зустрілись у Філадельфії, були прихильниками ідей Монтеск'є про рівновагу сил у політиці - принципу, який підтверджувався усім колоні-альним досвідом, а також працями Джона Локка, відоми-ми більшості делегатів. Усі ці фактори збудили переко-нання в тому, що треба встановити три рівні й узгоджені поміж собою гілки влади - законодавчу, виконавчу й су-дову, і врівноважити їх настільки гармонійно, щоб жодна не могла взяти під контроль інші. Делегати погодилися, що законодавча гілка, як і збори колоній та британський парламент, має складатись із двох палат.

Стосовно цих пунктів асамблея продемонструвала од-ностайність. Але гострі дебати розгорілися навколо мето-ду їх здійснення. Представники маленьких штатів - нап-риклад, Нью-Джерсі - заперечували зміни, які можуть послабити їхній вплив у національному уряді, якщо осно-вою для представництва послужить чисельність населен-ня, а не факт існування штату, як було закладено в Стат-тях конфедерації.

З другого боку, делегати від великих штатів, таких, як Вірджинія, домагалися пропорційного представництва. Де-бати ставали затяжними, аж поки Роджер Шерман не ви-ступив з аргументами на користь представництва, пропор-ційного чисельності населення штатів в одній з палат Конгресу - Палаті представників, та рівного представницт-ва у другій - Сенаті.

Отже, конфлікт великих і малих штатів у такий спосіб було розв'язано. Проте кожне з наступних питань пород-жувало нові проблеми, які щастило залагодити лише на основі подальших компромісів. Північани забажали, щоб рабів теж ураховували, визначаючи розмір податків для кожного штату, та не брали їх до уваги при визначенні місць штату у Палаті представників. Згідно з компромі-сом, якого вдалося досягти дуже легко, Палата представників мала складатися відповідно до кількості вільних громадян плюс три п'ятих від числа рабів.

Дехто з делегатів, зокрема Шерман і Елбридж Джеррі, стурбовані бунтом Шейза, побоювалися, що людській масі забракне мудрості врядувати, і тому домагалися, щоб владна гілка федерального уряду