З'їзд вирішив, що Конституція набуде чинності після ратифікації її з'їздами в 9 із 13 штатів. У червні 1787 року дев'ять штатів ратифікували Конституцію, але густо насе-лені штати Вірджинія та Нью-Йорк зволікали з прийнят-тям рішення. Населення країни знало, що без підтримки цих штатів Конституції загрожує неповага. Для багатьох цей документ видавався сповненим небезпек - непокоїло те, чи не буде тиснути сильний центральний уряд, чи не вернеться тиранія, яка пригноблюватиме штати тяжкими податками, а також втягуватиме їх у війни?

Відмінність у поглядах на ці питання породила дві пар-тії: федералістів, прихильників ідеї сильного центрального уряду, і антифедералістів, що надавали перевагу вільному об'єднанню штатів. Запальні аргументи з обох боків зву-чали у пресі, висловлювалися представниками законодав-чих органів та делегатами з'їздів у штатах.

У Вірджинії антифедералісти напали з критикою на но-вий уряд, опротестовуючи початкову формулу в тексті конституції: «Ми, народ Сполучених Штатів». Ці делегати доводили, що без означення в Конституції конкретних штатів ці одиниці не зможуть зберегти свої права чи вла-ду. Очолив вірджинських антифедералістів, які боялися наступу центрального уряду, Патрик Генрі, речник ферме-рів із глибини краю. Тих делегатів, котрі завагалися, все-таки переконала пропозиція, що вірджинський з'їзд може висунути проект Білля про права, у зв'язку з чим антифедералісти порозумілися з федералістами і ратифікували Конституцію 25 червня.

У Нью-Йорку Александер Гамілтон, Джон Джей і Джеймс Медисон закликали ратифікувати Конституцію у серії нарисів «Федералістські аркуші». Ці нариси, що пуб-лікувалися у нью-йоркських газетах, висунули нині кла-сичні аргументи на користь центрального уряду з розділь-ними виконавчою, законодавчою і судовою гілками влади що зможуть контролювати і врівноважувати одна одну. Під впливом «Федералістських аркушів» нью-йоркські делегати ратифікували Конституцію 26 липня.

Відсторонення від сильного центрального уряду - лише один із мотивів опонентів Конституції; багатьох непокоїло й те, що Конституція не зможе належним чином захистити особисті права і свободи. Вірджинець Джордж Мейсон, ав-тор Вірджинської декларації прав 1776 року, був одним із трьох делегатів Конституційного з'їзду, що відмовилися підписати остаточний текст документу, оскільки в ньому не перелічувалися конкретно права особи. У спілці з Пат-риком Генрі він провадив енергійну кампанію, спрямовану проти ратифікації Конституції Вірджинією. Врешті-решт, п'ять штатів, і серед них Массачусетс, ствердили Консти-туцію за умови, що відповідні поправки буде внесено не-гайно.

Коли у вересні 1789 року в місті Нью-Йорку розпочав роботу перший Конгрес, вимоги щодо внесення Поправок на захист прав особи виявилися одностайними. Не зволіка-ючи, Конгрес прийняв 12 таких поправок; у грудні 1791 ро-ку десять з них ратифікувала належна кількість штатів, щоб ці поправки доповнили текст Конституції. Всі вони ві-домі під назвою Білль про права, і їхніми основоположни-ми тезами є: свобода слова, преси, релігії і права мирно збиратися, протестувати, вимагати змін (Перша поправка); захист від безпідставних обшуків, конфіскації майна та арешту (Четверта поправка); належний судовий розгляд кримінальних справ (П'ята поправка); право на справедли-вий та невідкладний суд (Шоста поправка); захист від жор-стоких і надзвичайних покарань (Восьма поправка); а та-кож твердження про те, що люди зберігають за собою ін-ші права, що не перелічені в даній Конституції (Дев'ята поправка).

3. Основні положення Конституції США.

Стаття І, розділ 1 довіряє законодавчу владу централь-ного урядування Конгресові Сполучених Штатів, який скла-дається з двох палат: Сенату й Палати представників. Члени Палати представників обираються прямим голосу-ванням громадян на дворічний термін, а місця розподі-ляються поміж штатами відповідно до кількості населення (ст. І, р. 2). Каліфорнія та Нью-Йорк, таким чином, мають більш ніж по тридцять представників од штату, а Делавер, Аляска — по одному.

Зате в Сенаті кожен штат має по два члени (ст. І, р. 3), і згідно зі статтею V це положення практично неможливо змінити поправкою. Ці поступки меншим штатам були ціною їхнього схвалення Конституції.

Спочатку сенаторів обирали законодавчі органи штатів, з тим щоб штати брали безпосередню участь в управлінні країною. В інтересах більшої демократії це положення змінено Сімнадцятою поправкою, і від 1913 року сенатори також обираються прямим голосуванням народу.

Питання, що можуть улягати компетенції федераль-ного законодавчого органу, перелічено в статті І, розділі 8. Конгрес може створювати й утримувати війська та флоти, а також оголошувати війну. Він може регулювати торгівельні відносини з іншими країнами, поміж окремими шта-тами, а також з індіанськими племенами. Він може карбу-вати гроші й виробляти правила натуралізації чужоземців. Може запроваджувати закони про патентну справу, автор-ські права та банкрутство, засновувати поштові служби й правити округом Колумбія. Може вводити податки й пози-чати гроші для сплати федеральних зобов'язань. Зрештою, він може запроваджувати всі «потрібні й належні закони» для виконання будь-якими органами влади, підпорядко-ваними центральному урядові.

Інші положення надають Конгресові різні додаткові повноваження.

Стаття II, розділ 1 довіряє федеральну виконавчу владу Президентові Сполучених Штатів, який обирається на чо-тири роки й (від прийняття Двадцять другої поправки 1951 року) не більше, ніж двічі. Оскільки автори Консти-туції не вірили, що народ зможе зробити мудрий вибір, Президент обирається не прямо, а вибірниками, яких оби-рають ті, хто має право голосу, з усіх штатів (ст. II, р. 1; попр. XII). Ця система ніколи не працювала так, як її заду-мували укладачі Конституції, адже фактично від самого початку вибірники були суто номінальними діячами, що тільки фіксували на папері вибір народу.

Кожен штат обирає певне число вибірників, відповідно до