Правову основу дiяльностi державної виконавчої служби становлять Конституцiя України, Закон «Про державну виконавчу службу» iншi закони та нормативно-правовi акти, що прийнятi на їх виконання.

Працiвники органiв державної виконавчої служби (державнi виконавцi, керiвнi працiвники i спецiалiсти Департаменту державної виконавчої служби, державної виконавчої служби Автономної Республiки Крим, областей та мiст Києва i Севастополя, державної виконавчої служби у районах, мiстах (мiстах обласного значення), районах у мiстах) є державними службовцями.

Державним виконавцем може бути громадянин України, який має юридичну освiту, здатний за своїми особистими i дiловими якостями виконувати покладенi на нього обов'язки.

Контроль за дiяльнiстю державних виконавцiв здiйснюють Департамент державної виконавчої служби та державна виконавча служба Автономної Республiки Крим, областей та мiст Києва i Севастополя.

Державнi виконавцi несуть дисциплiнарну вiдповiдальнiсть в порядку, встановленому законом.

ВИСНОВОК

Отже, підводячи риску під вищесказаним можна зробити висновок, що субєкти цивільно-процесуальних правовідносин являються невідємними складовими цивільного процесу, утворюють складну і важливу ланку цивільного судочинства, яка покликана забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини, правопорядку та здійснення принципа верховенства права.

В зв’язку з тим що Україна здобула незалежність зявляються нові суб’єкти цивільно-процесуальних правовідносин, виникають нові норми цивільно-процесуального права, які чітко регламентують вимоги, яким мають відповідати учасники цивільного процесу.

З врахуванням існуючих систем класифікації суб'єктів цивільних проце-суальних правовідносин, виконуваних ними процесуальних функцій та нормативного їх виділення і визначення вони можуть бути класифіковані на три групи:

1)особи, які здійснюють правосуддя в цивільних справах:

а) суди, котрі розглядають і вирішують справи по першій інстанції;

б) суди, які перевіря-ють законність і обгрунтованість рішень у апеляційному і касаційному порядках та у зв'язку з нововиявленими та винятковими обставинами;

в) третейські суди;

2)особи, які беруть участь у справі:

а) з метою захисту своїх прав і охоронюваних законом інтересів сторонами, третіми особами та їхні представники у справах позовно-го провадження, та заявниками і заінтересованими особами у справах наказного і окремого провадження;

3) Інші учасники цивільного процесу:

а) з метою захисту прав інших осіб, державних і громадських інтересів:

-органи прокуратури;

-органи державної влади, органи місцевого са-моврядування, фізичні та

юридичні особи;

а) свідки;

б) експерти;

в) перекладачі;

г) спеціалісти;

д) судовий розпорядник;

е) секретар судового засідання;

є) державні виконавці

Цивільно-процесуальні правовідносини можуть виникнути тільки між носіями цивільних процесуальних прав і обов'язків у процесі здійснення правосуддя в цивільних справах, в цивільному судочинстві. Тому без суду, наділеного такими функціями, неможливі самі процесуальні правовідносини, а отже суд і є обов’язковим субєктом усіх цивільних процесуальних правовідносин.

Суд є обов’язковим суб’єктом у всіх стадіях процесу, незважаючи на те, що правовідосини можуть виникати з одноособових дій судді, який виступає від імені суду. Процесуальними гарантіями, що забезпечують безсторонність і об’єктивність суддів є відводи.

Особи, які беруть участь у справі відрізняються від інших суб’єктів тим, що мають юридичну заінтересованість у результатах вирішення судом справи і вреалізації ухваленого в ній судового рішення. Виходячи з цього, вони мають рівні процесуальні права і у своїх судженнях та діях можуть висловлювати і визначати своє ставлення з приводу правової суті цивільної справи, а також з будь-яких питань, що виникають у процесі її розгляду і перевірки законності та обґрунтованості ухваленого по ній судового рішення. Але характер і ступінь їх юридичної заінтересованості не однаковий.

Самостійну групу суб’єктів цивільно-процесуальних правовідносин становлять особи, які не беруть участь у справі. Назва цієї групи суб’єктів у чинному законодавстві названа «інші учасники цивільного процесу». Особи, які не беруть участь усправі, характеризуються відсутністю у справі юридичної заінтересованості, але обійтися без їх участі у цивільному процесі неможливо. Вони сприяють особам, які беруть участь у справі, в доказовій діяльності, судові – у здійсненні правосуддя. До них належать: свідки, перекладачі, експерти, спеціалісти, секретар судового засідання, судовий розпорядник, державні виконавці.

Самостійну підгрупу суб’єктів цивільно-процесуальних- правовідносин – осіб, які беруть участь усправі, становлять органи державної влади,місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи, які захищають права інших осіб. Цивільно-процесуальні правовідносини між судом, Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини, прокурором, органами державної влади, органами місцевого самоврядування виникають тоді, коли останні, здійснюючи покладені на них обов’язки. Цивільне процесуальне законодавство присвячує окремі норми права участі профспілок та інших громадських і кооперативних організацій у цивільному процесі. Відповідно до КзпП України держава визнає професійні спілки повноважними представниками працівників і захисниками їх трудових, соціально-економічних прав та інтересів. Вони взаємодіють із судом для здійснення своїх статутних завдань.

Список використаної літератури.

1. Конституція україни, від.26.06.96р.

2.Цивільно-процесуальний кодекс, 23.06.2005р.

3.Цивільний кодекс України.

4. Сімейний кодекс України

5. Кодекс Законів про працю.

6.Лісовий кодекс України.

7.Кодекс України про надра.

8.Закон України «Про судоустрій»

9. Закон України «Про третейські суди»

10.Закон України «Про прокуратуру

11. Закон України «Про адвокатуру»

12. Закон України « Про державну виконавчу службу».

13.7. Закон України від 4 грудня 1990 р. «Про дер-жавну податкову службу в Україні».

14.Закон України «Про політичні партії»

15.Закон України від 25 червня 1991 р., зі змінами від 5 травня 1993 р. «Про охорону навколиш-нього природного середовища»

16. Закон України від 16 квітня 1991 р. «Про зовніш-ньоекономічну діяльність».

17.Закон України від 25 червня 1991 р. «Про охорону навко-лишнього природного середовища»

18. Закону України від 16 червня 1992 р. «Про об'єд-нання громадян».

19. Закон України від 1 липня 1993 р. «Про колективні дого-вори і угоди».

20. Декрет Ка-бінету Міністрів України від 21 січня 1993 р. «Про державне мито».

21.Нака-з Генерального прокурора України від 30 жовтня 1998