Пошукова робота

Суб'єкти трудового права

Зміст

1. Поняття, види суб'єктів трудового права та їх правовий статус.

2. Громадяни (працівники) як суб'єкти трудового права.

3. Роботодавці та організації роботодавців як суб'єкти трудового права.

4. Виборні профспілкові органи та інші уповноважені на представництво трудовим колективом органи як суб'єкти трудового права.

Список використаної літератури.

Поняття, види суб'єктів трудового права та їх правовий статус

Поняття, види суб'єктів трудового права. Суб'єктами права є учасники суспільних відносин, які на підставі чинного законодавства мають суб'єктивні права й обов'язки. Кожна галузь права характеризується своїм колом суб'єктів права (рис. 4.1).

Суб'єкти трудового права — це учасники суспільних відносин, які можуть мати трудові права та обов'язки, а також реалізовувати їх.

Необхідною умовою для виникнення трудових відносин є трудова правосуб'єктність. Згідно з трудовим правом громадянин володіє єдиною трудовою прав о дієздатністю та де лікто здатністю — здатністю мати й здійснювати трудові права й обов'язки, нести відповідальність за трудові правопорушення. Всі ці елементи виникають одночасно й називаються трудовою правосуб'єктністю (рис. 4.2).

Суб'єктами трудового права є сторони трудових і тісно пов'язаних з ними відносин, що володіють трудовою правосуб'єктністю.

Правовий статус. Всі суб'єкти трудового права згідно закону мають правовий статус, вони є носіями трудових прав і обов'язків у сфері праці. Правовий статус дає можливість суб'єктам трудового права брати участь у конкретних правовідносинах. Кожен із суб'єктів трудового права має свій правовий статус.

Правовим статусом суб’єкта трудового права називається його основне правове становище, закріплене трудовим законодавством. Змістом правового статусу суб’єктів є такі елементи (рис. 4.3).

Зауважимо, що трудовим законодавством трудова правосуб’єктність передбачена для кожного з можливих суб’єктів трудового права. Права й обов’язки та їх юридичні гарантії у правовому статусі суб’єкта передбачені різними інститутами трудового права для різних суб’єктів і входять у правовий статус суб’єкта трудового права на підставі трудового законодавства.

Трудова правосуб’єктність як особлива властивість, що визнається за суб’єктами трудового права законодавством, означає, що за наявності певних умов вони:*

здатні бути суб’єктами конкретних правовідносин у сфері праці;*

володіти правами й нести обов’язки.

Трудова правосуб’єктність завжди означає здатність громадянина, організації (роботодавця), трудового колективу своїми діями набувати суб’єктивні права та обов’язки, що становлять зміст конкретних правовідносин.

Трудова правосуб’єктність є передумовою надання суб’єктові трудового права прав та обов’язків, які безпосередньо випливають з дії закону.

Суб’єктивні права та обов’язки, що випливають із закону, є осно-вою правового статусу суб’єкта трудового права.

Зміст правового статусу суб’єкта трудового права доповнюють гарантії здійснення прав і відповідальність за належне виконання обов’язків.

Громадяни (працівники) як суб’єкти трудового права

Як суб’єкт трудового права громадянин має володіти фактичною здатністю до праці. Ця властивість залежить від фізичних і розумових можливостей, якими володіє особа і які вона виявляє, займаючись певною трудовою діяльністю.

Фактична здатність до праці й здатність до праці як правова категорія (трудова правосуб’єктність) — поняття нетотожні. Фактична здатність до праці виникає значно раніше, визначає трудову правосуб’єктність і лежить в її основі.

Чинне законодавство про працю розрізняє такі категорії громадян як суб’єктів трудового права та види їх правового статусу (рис. 4.4).

Правовий статус громадян як суб’єктів трудового права єдиний, але щодо юридичних гарантій основних конституційних трудових прав має свої особливості. Наприклад, правовий статус жінок, неповнолітніх, інвалідів, державних службовців.

Правовий статус громадянина як суб’єкта трудового права відрізняється від правового статусу працівника організації. Громадяни стають суб’єктами відносин трудового права ще до виникнення трудових відносин, коли вони шукають собі роботу.

Трудова правосуб’єктність громадян. Трудову правосуб’єктність громадян характеризують такі критерії (рис. 4.5).

Трудова правосуб’єктність громадян установлена чинним законодавством про працю, як правило, виникає по досягненню громадянами шістнадцяти років (ст. 188 КЗпП). Це мінімальний вік, з якого допускається прийняття на роботу. Особливі умови прийняття на роботу установлені для осіб, які досягли п’ятнадцяти років, а також учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних закладів для виконання легкої роботи, що не завдає шкоди здоров’ю, у вільний від навчання час по досягненні ними чотирнадцятирічного віку за згодою одного з батьків або особи, яка його замінює.

Юридична природа вікового критерію трудової правосуб’єктності громадян полягає в тому, що неповнолітні, тобто особи, які не досягли вісімнадцяти років, у трудових правовідносинах прирівнюються в правах до повнолітніх, а в галузі охорони праці, робочого часу, відпусток і деяких інших умов праці користуються пільгами, встановленими законодавством України.

Порушення норм права, що встановлюють вікові критерії трудової правосуб’єктності, суперечить інтересам охорони праці неповнолітніх, тому трудові правовідносини з неповнолітніми підлягають припиненню.

Вольовий критерій — стан вольової здатності громадян до праці чи підприємницької діяльності.*

Не можуть бути суб’єктами трудового права громадяни, визнані судом недієздатними.*

Не можуть бути обраними або призначеними на посаду в державному органі та його апараті особи, які: визнані у встановленому порядку недієздатними; мають судимість, несумісну з посадою; в інших випадках, встановлених законами України1.

Зауважимо, що обмеження трудової правосуб'єктності може бути лише частковим і тимчасовим, воно допускається тільки у випадках, визначених законом.

Трудовим законодавством може визначатися й спеціальна правосуб'єктність та стан здоров'я працівника. Оцінка здатності до праці здійснює не громадянин, а держава, роботодавець, керівник організації при укладанні трудового договору.

З отриманням статусу підприємця громадянин може мати і статус роботодавця — суб'єкта трудового права. Підприємництво може здійснюватись у двох формах:

1) самим власником майна;

2) суб'єктом, що управляє майном власника.

Відносини підприємця з управляючим регулюються договором. Трудова правосуб'єктність працюючих власників регулюється цивільним і трудовим правом України.

Основні трудові (статутні) права працівників закріплені в Конституції України, у