Пленум Верховоного Суду України роз’яснюючи в постанові порядок застосування норм чинного законодавства, у п. 2 зазначає, що такі спори розглядаються судами у випадках, коли право на компенсацію моральної шкоди передбачено спеціальним законодавством Див. Відшкодування матеріальної і моральної шкоди та компенсаційні виплати:нормативні акти, роз’яснення, коментарі. Бюлетень законодавства і юридичної практики, 1997, №№9-10, “Юрінком”, К., 1988, с. 316.. Що ж до її відшкодування у сфері трудових відносин Пленум взагалі дав роз’яснення про таку можливість лише у випадках, коли це було передбачено умовами укладеного сторонами контракту або коли така шкода є наслідком небезпечних чи шкідливих умов праці.

Відповідно до такого роз’яснення рішенням Радянського районного суду м.Києва від 12 січня 1996 р. відновлено у відшкодуванні моральної шкоди гр. І за позовом до гр. М. За матеріалами справи гр.І був безпідставно (що встановлено судом і незаконне рішення скасовано) відсторонений від роботи на посаді президента компанії, чим порушені його особисті права та завдана моральна шкода, яка на думку позивача полягагла у тому, що принижені його гідність, ділова репутація, зруйновані налагоджені ним раніше зв’язки з вітчизняними та закордонними колегами, не відбулася його участь у багатьох переговорах з представниками іноземних компаній, зірваний виступ з доповіддю на міжнародній конференції за кордоном, організатором якої він особисто виступав та ін., і нарешті, в нього загострилися хронічні захворювання і суттєво погіршився стан здоров’я.

Суд відмовив у позові гр. І, посилаючись на відсутність спеціального закону, оскільки ст. 173’ Кодексу про працю України передбачає відшкодування моральної шкоди лише у випадках, коли до неї призвели небезпечні або шкідливі умови праці.

Однак рішення суду не узгоджується з вимогами закону про повне відшкодування шкоди, зокрема ст. 6 та ст. 440’ ЦК України, якими передбачена можливість захисту цивільних прав поряд з іншими способами шляхом відшкодування моральної шкоди. Таке правило має поширюватися на всі зобов’язання, що виникають із заподіяння шкоди і передбачених гл. 40 ЦК України.

Більш правильним є роз’яснення Вищого арбітражного суду України від 29 лютого 1996 року “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з відшкодуванням моральної шкоди (далі роз’яснення Вищого арбітражного суду), в якому, зокрема, зазначено, що чинне законодавство не містить вичерпного переліку обставин, за яких юридична особа може вважати, що їй заподіяно моральну шкоду Див. Збірник рішень та арбітражної практики Вищого арбітражного суду України, Українська правнича фундація, К., 1997, с. 136..

Таким чином, відповідно до ст. 440’ ЦК України фізична або юридична особа має право вимагати відшкодування моральної (немайнової) шкоди у разі порушення її права неправомірними діями в будь-яких правовідносинах.

Найпоширенішими випадками, коли вирішується питання про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, є:

Правило ст. 443 ЦК України обмежує дію ст. 440’ ЦК тим, що суди можуть нести відповідальність за шкоду, заподіяну громадянину, тільки у певних випадках і в порядку, встановленому законом.

Законом не передбачено розгляд у судовому порядку вимог про відшкодування шкоди, пов’язаної з розглядом і вирішенням цивільних страв.

Відповідно до цього положення ухвалою суду Кіровоградського обласного суду від 5 квітня 1994 р. було відмовлено у прийнятті позовної заяви громадянина Т.

Т. звернувся до суду з позовом до Світловодського міського суду Кіровоградської обл. і управління юстиції цієї області про відшкодування моральної шкоди. Свої позовні вимоги Т. обгрунтував тим, що міський суд тривалий час не розглядає його скарги на дії адміністративних органів, а управління юстиції не вжило належних заходів до усунення тяганини за його скаргою, що завдало йому моральної шкоди.

Судова колегія Верховного Суду України погодилась з висновком судді Кіровоградського обласного суду про відмову у позовній заяві.

Як уже зазначалося, моральна (немайнова) шкода є наслідком будь-якого правопорушення. Тому деякі автори вважають, що що факт її заподіяння не потребує доведення: він стає очевидним, як тільки буде доведено протиправну поведінку. Однак, це твердження не узгоджується з положеннями ст. 30 ЦПК України. Адже відповідно до цієї статті, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. таким чином, звільнення особи від доведення факту моральної (немайнової) шкоди не відповідає наведеній правовій нормі.

Моральна (немайнова) шкода проявляється по-різному. По-різному вона сприймається особою, так само по-різному проявляється вона зовні у особи в залежності від її внутрішнього сприйняття. Тому, спори, пов’язані з її відшкодуванням, мають свої особливості. Однак, вони повинні розглядатися на підставі загальних норм і принципів цивільного судочинства. Так, в п.17 постанови Пленуму Верховного Суду України зазначено, що суддя повинен залежно від конкретних обставиин справи, витребувати від позивача подання доказів про порушення його законних прав і заподіяну цим моральну шкоду Див. Відшкодування матеріальної і моральної шкоди та компенсаційні виплати: нормативні акти, роз’яснення, коментарі. Бюлетень законодавства і юридичної практики, 1997, №9-10, “Юрінком”, К.,1998, с.825.

Предметом доведення повинна бути і глибина моральної (немайнової) шкоди, від якої фактично в кінцевому підсумку залежить розмір та форми відшкодування останньої.

Відповідно до ст. 440’ ЦК України моральна шкода відшкодовується на підставі рішення суду, який також встановлює розмір відшкодування.

Обмеження щодо відшкодування цієї шкоди лише судом входить в суперечність з іншими правовими нормами. Так, відповідно до ст. 2 ЦК України цим Кодексом регулюються відносини юридичних