Реферат на тему:
Система права. Поняття та ознаки права
Зміст
Поняття та ознаки права
Право – система принципів і норм, правила поведінки, які формально закріплюють міру свобод і справедливості.
Кожне суспільство має регулювати відносини між людьми, охороняти і захищати ці відносини. Таке регулювання і охорона суспільних відносин здійснюється за допомогою соціальних норм. У системі таких норм право посідає основне місце.
Юридичне право – це свобода та обґрунтованість поведінки людей відповідно до чинних нормативно-правових актів та інших джерел права.
Юридичне право поділяється на об'єктивне та суб'єктивне.
Об'єктивне – система всіх правових приписів, що встановлені, охороняються, захищаються державою, мають загальнообов'язковий характер, є критерієм правомірної чи неправомірної поведінки та існують незалежно від індивідуальної свідомості суб'єкта права.
Суб'єктивне – певні можливості, міра свободи, що належить суб'єктові, який сам вирішує, користуватися ними чи ні.
Ознаки права:
право – це система правових норм;
це правила поведінки загального характеру;
ці правила мають загальнообов'язковий характер;
вони тісно зв'язані між собою, діють в єдності, складаються в правові інститути, правові галузі;
формально визначені й закріплені в нормативно-правових актах;
установлюються, санкціонуються, гарантуються та забезпечуються державою та їх органами;
у своїй сукупності регулюють суспільні (соціальні) відносини між людьми;
правила поведінки повинні встановлюватися державою з урахуванням принципів правди, справедливості, гуманізму й милосердя.
Право, як волевиявлення держави – це система загальнообов'язкових, формально визначених, установлених чи санкціонованих державою, гарантованих і забезпечених нею правил поведінки, що тісно між собою зв'язані та регулюють суспільні відносини між людьми в інтересах певної частини населення в соціально неоднорідному суспільстві.
Функції права – це основні напрямки його впливу на суспільні відносини.
Поділяються на загально-соціальні та спеціальні юридичні.
Загально-соціальні функції:
гуманістична – право охороняє та захищає права людства, народу, людини;
організаторсько-управлінська – право суб'єктів на розв'язання певних економічних і соціальних проблем;
інформаційна – право інформує людей про волю законодавця;
оцінно-орієнтувальна – поведінка людей оцінюється з огляду на закони держави, вказує на безконфліктні, соціально допустимі способи й засоби задоволення потреб людини в межах правомірної поведінки;
ідеологічно-виховна – право формує у людині певний світогляд, виховує в неї зразки правомірної поведінки;
пізнавальна – право само виступає як джерело знань.
Спеціальні юридичні функції:
Регулятивна (статична і динамічна). Спрямована на врегулювання суспільних відносин способом закріплення бажаної поведінки в тих або тих галузях чи інститутах права.
регулятивно-статична – закріплює суспільний порядок у соціально неоднорідному суспільстві у стані спокою.
регулятивно-динамічна – забезпечує динамічний розвиток громад. суспільства.
Охоронна. Спрямована на охорону відповідних систем суспільних відносин, на забезпечення їхньої недоторканності з боку правопорушників, на недопущення правопорушень, усунення їх з життя.
Принципи права – закріплені у праві вихідні нормативно-керівні положення, що характеризують його зміст, основи, зазначенні в ньому закономірності суспільного життя.
Загальнолюдські.
закріплення у праві міри свободи людини та забезпечення її основних прав;
юридична рівність одноіменних суб'єктів у всіх правовідносинах;
зверхність закону як акта нормативного волевиявлення вищого представницького органу держави;
взаємопов'язаність юридичних прав і обов'язків;
регулювання поведінки людей за загальнодозволеним типом правового регулювання;
діяльність органів і посадових осіб повинна регулюватися за принципом “дозволено те, що прямо передбачено законом”;
правосуддя здійснюється тільки судами;
юридична відповідальність людини має бути лише за її вину , протиправну поведінку.
Типологічні. Визначаються як керівні засади, ідеї, що властиві всім правовим системам певного історичного типу, відображають його соціальну сутність.
Конкретно-історичні. Визначаються як основні засади, що відображають специфіку права певної держави у реальних соціальних умовах (демократизму, законності, гуманізму).
Галузеві й міжгалузеві. Охоплюють лише одну чи кілька галузей права певної держави (гласності судочинства, принцип повної матеріальної відповідальності).
Принципи інститутів права. Основні ідеї, що лежать в основі побудови певного інституту права (принцип несприйняття подвійного громадянства, принцип охорони і захисту всіх форм власності).
Отже, право як соціальний регулятор суспільних відносин забезпечує регулювання найбільш важливих потреб та інтересів між людьми як у межах певної країни, так і на землі у взаємовідносинах усього світового співтовариства.
Отже, право – це система загальнообов'язкових, формально визначених правил поведінки, що встановлюються, гарантуються і охороняються державою з метою упорядкування суспільних відносин.
Форми права
Юридичні норми регулюють поведінку учасників суспільних відносин. Задля цього вони мають бути відомими, виявленими зовні, вираженими у певних формах (джерелах).
Джерела (форми) права – це спосіб зовнішнього прояву правових норм, який засвідчує їх державну загальну обов'язковість.
До джерел права відносять: нормативний акт, правовий звичай, судовий чи адміністративний прецедент, нормативний договір.
Правовий звичай – санкціоноване державою звичаєве правило поведінки загального характеру.
Правовий прецедент – рішення компетентного органу держави, якому надається формальна обов'язковість під час розв'язання всіх наступних аналогічних судових чи адміністративних справ.
Релігійно-правові норми – санкціоновані державою церковні канони та інші релігійні норми, яким надається загальнообов'язковий характер.
Нормативний договір – об'єктивні формально обов'язкові правила поведінки загального характеру, що встановленні за домовленістю і згодою двох чи більше суб'єктів і забезпечуються державою (про утворення федерації).
Міжнародно-правовий акт – документ міжнародного співтовариства, який з санкції держави поширюється на її територію.
Основним джерелом права України є нормативно правовий акт.
Нормативно-правовий акт – рішення компетентних суб'єктів, що виноситься в установленому законом порядку, має загальний характер, зовнішній вигляд офіційного документа в письмовій формі, забезпечується державою та породжує юридичні наслідки. Поділяється на закони і підзаконні акти.
Закони – нормативно-правові акти, що видаються законодавчими органами, мають вищу юридичну силу і регулюють найважливіші суспільні відносини в країні.
Крім Конституції України, є ще такі види законів:
конституційні;
органічні;
звичайні.
Усі закони мають вищу юридичну силу:
ніхто, крім органів законодавчої влади, не може приймати закони, змінювати чи скасовувати їх;
Конституційний суд України може визнати окреме положення чи закон України не конституційним;
усі інші нормативно-правові акти повинні
