видаватися відповідно до законів;
у разі колізій між нормами закону і підзаконного нормативно-правового акта діють норми закону;
тільки законодавчий орган може потвердити чи не потвердити прийняття закону в разі повернення його Президентом за відкладного вето.
Підзаконні нормативно-правові акти – результат нормотворчої діяльності компетентних органів держави, уповноважених на те державою громад. об'єднань із установлення, впровадження в дію, зміни і скасування нормативних письмових документів, що розвивають чи деталізують окремі положення законів.
Види підзаконних нормативно-правових актів:
нормативні акти Президента України;
акти Верховного Суду України, Вищого арбітражного Суду України, Конституційного Суду України, Генерального прокурора України, Верховного суду Автономної Республіки Крим;
акти Кабінету Міністрів України, Верховної Ради України та Ради міністрів Автономної Республіки Крим;
акти міністерств, державних комітетів, відомств;
нормативні акти державних адміністрації у регіонах, м. Києві та Севастополі, районах у цих містах;
нормативні акти органів регіонального та місцевого самоврядування;
нормативні акти відділів та управлінь відповідних центральних органів на місцях;
нормативні акти керівників державних підприємств, установ, організацій на місцях;
інші підзаконні нормативні акти.
Дія нормативних актів в просторі характеризується певною територією (держави, певного регіону). Щодо кола осіб нормативні акти поширюються на громадян України, осіб без громадянства, іноземних громадян.
Варіанти набрання чинності нормативно-правовим актом:
після 10 днів од моменту його опублікування;
термін установлений в самому нормативному акті;
якщо акт не публікувався, то з моменту його одержання виконавцем.
Нормативно-правові акти втрачають чинність внаслідок:
закінчення терміну давності, що на нього видавався акт;
прямого скасування конкретного акта;
фактичного скасування акта іншим актом, прийнятим з того самого питання.
Зворотна дія – це така дія на правовідношення, де припускається, що новий нормативний акт існував на момент виникнення правовідношення.
Загальне правило: “Норма права зворотної сили не має”.
Винятки: якщо акт, прийнятий після скоєння правовідношення, пом'якшує чи звільняє від юридичної відповідальності, то акт має зворотну силу, а якщо обтяжує, то така норма зворотної сили не має.
Нормативно-правові акти діють на громадян України, осіб без громадянства, іноземних громадян.
Існує систематизація нормативних актів:
Систематизація нормативних актів – діяльність із впорядкування та вдосконалення нормативних актів, приведення їх до певної внутрішньої узгодженості через створення нових нормативних актів.
Систематизація здійснюється державою, її органами, посадовими особами та недержавними організаціями та їх службовцями. У систематизації розрізняють:
інкорпорація
кодифікація
Інкорпорація – вид систематизації нормативних актів, який полягає у зведенні їх у збірниках у певному порядку без зміни змісту (хронологічний або алфавітний порядок, напрямок діяльності, сфера суспільних відносин).
Види:
за юридичним значенням (офіційні, неофіційні);
за обсягом (загальна, галузева, міжгалузева, спеціальна);
за критерієм об'єднання (предметна, хронологічна, суб'єктивна).
Кодифікація – вид систематизації нормативних актів, що мають спільний предмет регулювання, який полягає в їх змістовній переробці (усунення розбіжностей і протиріч, скасування застарілих норм) і створені зведеного нормативного акта.
Її різновиди:
кодекс;
статут;
положення.
Кодекс – кодифікаційний акт, який забезпечує детальне правове регулювання певної сфери суспільних відносин і має структурний розподіл на частини, розділи, підрозділи, статті, що певною мірою відображають зміст тієї чи тієї галузі законодавства (кримінальний, земельний, Кодекс про адміністративні правопорушення).
Статути, положення – кодифікаційні акти, в яких визначається статус певного виду державних організацій і органів.
Право - регулятор суспільних відносин у правовій системі
Метою права є реалізація однієї з найвищих моральних цінностей, що має загальнолюдське значення, - справедливості. Відповідно до цього обґрунтованим є погляд на право як на нормативно закріплену справедливість.
Призначення права як втілення соціальної справедливості виявляється у тому, що:
право засновується на принципах гуманізму та справедливості;
права та обов'язки суб'єктів перебувають у відношеннях справедливої взаємності;
сам процес розроблення права характеризується забезпеченням справедливих інститутів демократії;
право забезпечує справедливу рівність суб'єктів у процесі реалізації та захисту їхніх прав, а також встановлення їхніх обов'язків;
право врівноважує соціальні інтереси різноманітних груп, що існують на рівні суспільства;
право встановлює найбільш доцільні і справедливі засоби, форми та види відповідальності, що мають на меті поновлення порушених прав, а також інтересів суспільства;
виконуючи гуманістичну функцію, право дає можливість реалізувати в конкретній поведінці людей ті принципи справедливості, які найповніше відповідають рівневі розвитку суспільства й держави.
Отже, надаючи суб'єктам права рівні можливості, покладаючи рівні обов'язки та встановлюючи рівну відповідальність, право виступає як засіб забезпечення справедливості в реальній суспільній практиці.
З правом пов'язано ряд понять, які широко вживаються в юридичній науці. Одне з перших місць тут посідає поняття правовідносин. Правова норма реалізується шляхом правовідносин лише після її усвідомлення суб'єктами права. Тому правовідносини пов'язують з поняттям правосвідомості.
Правосвідомість розглядається як вид суспільної свідомості, що криє в собі сукупність поглядів, почуттів, емоцій, ідей, теорій і компетенцій, а також уявлень і настанов, які характеризують ставлення людини, суспільних груп і суспільства в цілому до чинного чи бажаного права, форм і методів правового регулювання.
Ознаки:
вона є однією з форм суспільної свідомості та вкупі з політичними, моральними, філософськими та іншими формами свідомості відображає суспільне буття;
вона містить поняття, уявлення, судження , почуття, емоції, концепції, теорії, програми;
вона обумовлена соціально-економічним устроєм конкретного суспільства, рівнем розвитку його загальної культури;
ідеологічні елементи правосвідомості виступають головними елементами правової культури та правового виховання.
Структуру правової свідомості людини складають правова ідеологія та правова психологія. Перша охоплює сукупність принципів, теорій, концепцій, що формуються внаслідок наукового узагальнення правового розвитку суспільства. Друга характеризується як сукупність правових почуттів, емоцій, оцінок, настрою, які домінують у суспільстві, виявляються у громадській думці.
Правова свідомість поділяється на:
буденну
професійну
наукову
Буденна свідомість – сукупність знань, ідей, теорій, концепцій, почуттів, емоцій та інших ідеологічних і психологічних якостей основної маси громад. суспільства відносно чинного та бажаного права і правової системи.
Професійна свідомість – сукупність юридичних професійних правових знань, почуттів, емоцій, оцінок, настанов, мотивів, що характерні для представників відповідної групи та формуються завдяки професійній