діяльності й навчанню.
Наукова свідомість – сукупність наукових знань, теорій, доктрин, оцінок, емоцій і почуттів юристів-науковців відносно чинної та бажаної правової системи громад. суспільства.
За степенем узагальнення правова свідомість поділяється на:
масову
групову
індивідуальну
Масова свідомість – правосвідомість, що характеризує правову ідеологію та правову психологію, що властиві певній групі населення країни.
Групова свідомість – правова ідеологія та правова психологія, що властиві певній групі населення країни.
Індивідуальна свідомість – сукупність правових знань, емоцій та настанов конкретного суб'єкта відносно чинного чи бажаного права.
Соціальне призначення права деталізується в правовій культурі.
Правова культура – глибокі знання й розуміння права, ретельне виконання його вимог як усвідомленої необхідності та внутрішньої переконаності.
Основні показники рівня правової культури:
право, що відповідає вимогам справедливості та свободи;
рівень правосвідомості громадян і посадових осіб, їхню переконаність діяти відповідно до вимог правових приписів;
рівень культури творення та реалізації права;
рівень якості роботи правоохоронних правозастосовних органів та посадових осіб;
якість системи законодавства, певний рівень законності й правопорядку.
Структура правової культури:
правова психологія (правові почуття, емоції, оцінні поняття відносно права чинного та бажаного);
правова ідеологія (правові ідеї, теорії, поняття, категорії, принципи);
елементи поведінки (вміння і навички ефективної реалізації норм права в повсякденному практичному житті, правова активність громадян).
До правової культури належать:
правові знання; дані про державний устрій;
призначення держави;
політична система суспільства;
престиж юридичних професій;
авторитет і ступінь розвитку юридичної науки;
участь громадян в управлінні державою;
стан законності й правопорядку;
форми і методи правового регулювання;
якість роботи правоохоронних органів.
Отже, правова свідомість і правова культура – це не тільки знання, розуміння і психологічне сприйняття чинного права, а й поведінка особи в межах чинної правової моделі.
Правове виховання, розглядається як засіб підвищення рівня правосвідомості та правової культури в широкому і вузькому розумінні.
В широкому розумінні – воно характеризується як вплив усіх правових факторів суспільного життя, в тому числі й правової системи, на формування в індивідів і колективів людей певних правових якостей, що відповідають досягнутому в суспільстві рівневі правової свідомості та правової культури.
У вузькому розумінні – цілеспрямований, повсякденний, систематичний вплив юридичної теорії та практики на свідомість людей з метою виховання у них відповідного рівня правової свідомості, культури та зразкової правомірної поведінки.
Суб'єкти право виховної діяльності – органи держави, громад. організації, трудові колективи, їх посадові і службові особи, окремі громадяни.
Об'єкт правового виховання – свідомість людини, її інтелект і здатність сприймати, оцінювати і здійснювати певні правові явища.
Мета правового виховання:
формування правової свідомості громадян і підвищення на цій основі їхньої правової культури;
виховання поваги до права, щоб його вимоги стали особистим переконанням будь-якої людини, а повсякденне додержання юридичних норм – звичкою;
ознайомлення громадян із питанням державно-правового будівництва, підвищення їхньої соціальної та політико-правової активності;
допомога їм в оволодінні всією сукупністю юридичних знань із різних галузей і сфер функціонування права;
сприяння ефективній роботі механізму правового регулювання.
Основні вимоги право виховної роботи:
набуття людиною основ правових знань;
необхідність формування у світогляді людини переконань, настанов, мотивів активної правомірної поведінки;
формування у людей соціально-комунікативних якостей особистості.
Таким чином, правове виховання має впливати на розум і почуття людини, підказувати їй шляхи правильної поведінки в тій чи іншій життєвій ситуації. За допомогою правового виховання поведінка та вчинки людини стають у рамки вимог законності. Саме тому поряд із формуванням правової свідомості, підвищенням рівня правової культури молоді правове виховання виконує і таку важливу соціальну функцію, як попередження правопорушень.
Інститути права і правових норм
Підставою поділу норм права на галузі та інститути є предмет і метод правового регулювання.
Предметом правового регулювання є суспільні відносини, що впорядковуються за допомогою права.
Метод правового регулювання – це спосіб впливу права на певну сферу суспільних відносин.
Найхарактернішими є імперативний метод, що чітко визначає межі поведінки суб'єктів (наприклад, заборона правопорушень), та диспозитивний, що дає можливість суб'єкту вибрати з установлених державою той варіант поведінки, що найповніше відповідає його інтересам (наприклад, можливість укласти трудовий договір на одному чи кількох підприємствах).
Найзначнішим елементом системи права є галузь права.
Галузь права – це сукупність правових норм, що становлять самостійну частину системи права та регулюють якісно однорідну сферу суспільних відносин своїм особливим методом.
Сучасне право України складається з таких основних галузей:
конституційне (державне) право, яке закріплює основи державного і суспільного ладу, основи правового становища громадян, порядок формування та компетенцію органів держави;
адміністративне право, яке регулює відносини, що складаються у сфері виконавчо-розпорядчої діяльності;
фінансове право, яке регулює відносини, що виникають у процесі надходження та розподілу коштів державного бюджету;
земельне право, яке регулює відносини між державою та суб'єктами різних форм власності на землю;
цивільне право, яке регулює майнові та пов'язані з ним особисті немайнові відносини;
трудове право, яке регулює відносини між працівником і власником (уповноваженим органом) у трудових відносинах;
сімейне право, яке регулює шлюбно-сімейні відносини і питання опіки та піклування;
кримінальне право, яке визначає види суспільно небезпечних діянь (злочинів) і покарання, що застосовуються до осіб, які їх скоїли;
цивільно-процесуальне право, яке регулює відносини, що виникають під час розгляду цивільних справ судам, винесення та оскарження рішень;
кримінально-процесуальне право, яке регулює відносини, що виникають у процесі порушення, попереднього розслідування (досудового слідства) і судового розгляду кримінальних справ, а також винесення та оскарження вироку суду;
виправно-трудове право, яке регулює відносини, що виникають у процесі реалізації кримінальних покарань.
Структурним елементом галузі є правовий інститут (інститут права), що об'єднує споріднені правові норми, які регламентуються.
Інститут права – це система юридичних норм, що регламентують певну сторону однорідних відносин, які складають особливу частину галузі права.
Інститути права поділяють на галузеві, що вміщають норми в середині однієї галузі, та міжгалузеві, що об'єднують норми, які