Реферат на тему:
Теоретико-правові проблеми боротьби з кіберзлочинами
У сфері нових суспільних відносин — інформаційних — в останні десятиліття відбуваються найбільш істотні зміни. Суть переходу від індустріального суспільства до суспільства інформаційного полягає саме в сукупності процесів, пов’язаних з автоматизованою обробкою, пошуком, зберіганням і передачею зростаючого потоку інформації в усі сфери суспільного життя.
Це загострило потребу у необхідності правового регулювання відносин у сфері використання телекомунікаційних систем для прискорення процесів інформатизації українського суспільства і подолання відставання від інших країн.
З розвитком глобальної інформаційної мережі Internet і формування нових економічних технологій (торгівля через “віртуальні” магазини, брокерські операції, кібербанки тощо) з’явилися нові види злочинів — “кіберзлочини” (cibercrime). Кіберзлочинність і її наслідки являють собою нову форму антигромадської поведінки, що лише нещодавно одержала визнання як явище, яке представляє собою загальну загрозу безпеці і нормальному функціонуванню суспільства. За оцінками вітчизняних і зарубіжних фахівців, розв’язання проблем попередження і розслідування злочинів даного виду являє собою складне завдання для правоохоронних органів, тому що тільки 10% розкритих злочинів у сфері комп’ютерної інформації можуть бути виявлені своєчасно, тоді як 90% з них виявляються тільки випадково [1]. Наведені дані красномовно свідчать про високий рівень латентності таких видів злочинів. Державні і комерційні структури, які зазнали нападу, не дуже схильні афішувати наслідки таких дій. Частково це підтверджується і статистичними даними у нашій країні. Так, за даними Управління оперативної інформації МВС України у 1997 р. за ст.1981 “Порушення роботи автоматизованих систем” Кримінального Кодексу України (КК) було порушено 12 кримінальних справ, а в 1998 р. — 15. Це свідчить про складність у розслідуванні злочинів цієї категорії, а також недосконалості організаційно-правового захисту інформації в автоматизованих системах.
Поняття “кіберзлочин” молоде і утворено сполученням двох слів: кібер і злочин. Термін “кібер” має на увазі поняття кіберпростору (у літературі частіше зустрічаються терміни “віртуальний простір”, “віртуальний світ”) і означає (відповідно до визначення в книзі “Новий словник хакера” Ерика С. Реймонда) “інформаційний простір, що моделюється за допомогою комп’ютера, у якому існують визначеного роду об’єкти або символічне уявлення інформації — місце, у якому діють комп’ютерні програми і обробляються дані” [2]. Не випадково термін “кіберзлочин” узято в лапки і подальше його вживання потребує деякого пояснення. Справа в тому, що кіберзлочини не підпадають під дію чинного КК України, а тому цей термін буде вживатися нами без лапок як соціальний феномен, відомий всьому світові.
З моменту проголошення державної незалежності України формується національна система законів та підзаконних актів щодо правового регулювання суспільних інформаційних відносин та процесу інформатизації з урахуванням темпів їх розвитку та проникнення в різні сфери суспільної діяльності.
Для упорядкування та врегулювання інформаційних відносин на державному рівні виникла потреба юридично визначитись в найбільш важливих правових нормах поведінки їх учасників, у тому числі запобігання та боротьби з правопорушеннями, пов’язаними з використанням глобальної мережі Internet. У свою чергу це зумовило необхідність відокремлення та фіксування в національному праві напрямку, який сьогодні має назву “комп’ютерне право”, метою якого є втілення в життя державної політики в умовах становлення та розвитку інформатизації країни: створення інформаційних ресурсів, їх обігу та поширення, споживання, зберігання та захисту тощо.
Термін “комп’ютерне право” виник у промислово розвинутих країнах у середині нашого століття у зв’язку з широким впровадженням засобів обчислювальної техніки та інших, пов’язаних з ними технічних засобів, у різних сферах суспільної діяльності, приватному житті і формуванням відносин, які виникають у процесі виробництва та використанням нових інформаційних технологій.
Відповідне законодавство досить швидко розвивається, намагаючись враховувати розвиток комп’ютерної техніки і систем телекомунікацій, але, природно, не встигає внаслідок розумного консерватизму, що передбачає створення нових правових механізмів при умові накопичення деякої “критичної маси” правовідносин, які вимагають урегулювання.
В Україні аналогічне законодавство має назву “законодавство у сфері інформатизації”, яке охоплює — за різними оцінками — від 50 до 250 нормативно-правових актів (включаючи акти, якими передбачається створення галузевих або спеціалізованих автоматизованих систем).
Аналіз вітчизняної нормативно-правової бази, спрямованої на регулювання відносин у сфері інформатизації і забезпечення захисту інформації, дозволяє зробити висновок про те, що вона знаходиться ще на початковому етапі. У становленні знаходиться і режим законності в цій галузі нормативно-правового регулювання. Під становленням режиму законності в даному випадку розуміється сукупність соціально обумовлених процесів, пов’язаних як із розробкою і прийняттям норм права, так і проведенням заходів щодо забезпечення їх точного і неухильного виконання і дотримання.
Для подальшого аналізу цих проблем розглянемо окремі юридичні аспекти використання глобальної мережі Internet. За сучасних умов Internet виступає каталізатором багатьох негативних явищ, суспільна небезпека яких потребує додаткової уваги і дослідження. Крім того, якщо поглянути на Internet з точки зору юриспруденції, можна зробити висновок, що перед суб’єктами цих нових суспільних відносин виникає ряд правових питань, які вимагають невідкладного розв’язання. Серед основних загальнотеоретичних питань необхідно виділити проблеми юрисдикції мережі, правових відносин суб’єктів, які розповсюджують і споживають інформацію в ній, а також проблему визначення часу і місця дії в мережі Internet.
При аналізі механізмів дії мережі Internet і способів представлення та розповсюдження інформації в ній також виникають унікальні, які не мають аналогів, спеціальні юридичні проблеми. По-перше, це проблеми регулювання електронної комерції. До них відносяться питання укладення контрактів за допомогою мережі Internet, несумлінної реклами, оподаткування підприємництва в мережі Internet тощо.
Наступною групою юридичних проблем є дотримання авторських прав
