Важливою проблемою мережі Internet є визначення відповідальності провайдерів і власників сайтів за зміст того, що знаходиться на їх серверах. У ряді країн вже прийнято декілька специфічних нормативно-правових актів, які регулюють вказані відносини, а практика правозастосування має яскраво виражену національну диференціацію, що вступає в суперечність із всесвітнім характером мережі Internet.

Ще однією групою правовідносин, які відображають специфічність проблеми, є багатогранні питання інформаційної безпеки, що включають у себе шифрування, забезпечення безпеки доступу до даних, охорону інтересів приватного життя (privacy). До даної групи примикають питання моралі і цензури (як приватних, так і мережевих соціальних груп, а також держав і організацій).

Таким чином, можна зробити висновок про те, що зараз в Україні, як і світі в цілому відбувається становлення нової галузі права — права використання глобальної інформаційної мережі Internet. Безумовно, об’єктами правового регулювання тут є передусім суспільні відносини, що стосуються прав авторів, патентних прав, прав на товарні знаки і особистих немайнових благ у тому значенні, в якому інформація, яка розміщена в мережі Internet, здатна заподіяти їм шкоду. До об’єктів правового регулювання потрібно віднести інші майнові відносини, які реалізуються через мережу Internet (вони пов’язані, наприклад, з укладенням міжнародних угод або розглядом міжнародних суперечок через Internet) — все це, на наш погляд, можна умовно назвати інформацією, використання якої регулюється нормами права. Взагалі детально описати об’єкт правового регулювання в мережі Internet — все одно, що перерахувати всі види суспільних відносин, які реалізовуються в її рамках.

Сьогодні, коли люди усвідомлюють важливість володіння точною і актуальною інформацією для роботи у будь-якій галузі, на перший план виходить інформаційне виробництво, пов’язане з сучасними технологіями. З використанням мережі Internet можливо отримати різні як офіційні, так і наукові джерела. Організація Об’єднаних Націй і Європейський союз дозволяють безпосередньо знайомитися з офіційно опублікованими текстами документів цих організацій, інформаційними повідомленнями і бюлетенями незалежно від того, в якій точці планети знаходиться користувач. Абсолютно нові можливості дають телеконференції, беручи участь в яких, можна обмінюватися думками і отримувати відомості безпосередньо з першоджерела в режимі реального часу. В останні роки мова йде про нову галузь виробництва — інформаційну індустрію, в якій діють загальні закономірності розвитку, хоча є свої особливості. Крім того, все більше значення приділяється загальновизнаним правам і свободам людини, що не залежать від людини, її громадянства, місця проживання, дотримання її прав і свобод.

Як свідчить практика, на Україні поки ще недостатньо уваги приділяється питанням правового регулювання використання телекомунікаційних систем взагалі і праву в мережі Internet зокрема. Це зумовлено слабким рівнем розвитку технічних засобів зв’язку, інфраструктури телекомунікацій і підприємств цієї сфери. Однак інтерес до цієї галузі права постійно зростає разом з прагненням людей впроваджувати і використовувати новітні інформаційні технології.

Правовідносини у сфері телекомунікацій — нове і досить широке поняття. Дана сфера регулюється як державним правом, так і міжнародними нормами. З розвитком прогресу в техніці інформаційні системи різних держав вступають у контакт, а отже, повинна збільшуватися частка міжнародно-правового регулювання, тому у галузі передачі і поширення інформації між державами необхідна міжнародна співпраця.

Питання правового регулювання використання телекомунікаційних систем за кордоном займає одне з важливих місць. Як приклад, приведемо сторінки мережі Internet (на даний момент вони є найбільш доступним засобом для вивчення) як загальноінформаційні, популярні, так і специфічні, юридичні ресурси, які обов’язково містять розділ телекомунікації.

У ст.19 Загальної декларації прав людини [3] закріплена свобода пошуку, отримання і розповсюдження інформації та ідей будь-якими засобами і незалежно від державних кордонів. Значення даної норми важко переоцінити. Останнім часом, коли інформаційні технології надають все більше можливостей в цьому напрямку, потреба людини в інформації стає такою ж насущною, як потреба у власності та інших благах. Тому положення Декларації можна розглядати як відправну точку для міжнародного регулювання відносин, пов’язаних з передаванням інформації між державами. Основним завданням міжнародно-правового регулювання у цій сфері є забезпечення взаємодії держав і координації їх зусиль в організації всесвітнього інформаційного обміну.

Для вирішення багатьох питань міжнародно-правового регулювання у цій сфері необхідно наукове дослідження проблем міжнародного права при використанні глобальних телекомунікаційних систем як сукупності юридичних принципів, норм і правил, що регулюють відносини між державами і міжнародними організаціями. Питання міжнародного правового регулювання телекомунікаційного обміну за своєю природою і змістом є органічною частиною загального міжнародного права. Воно створюється суб’єктами міжнародного права відповідно до загальних закономірностей утворення норм міжнародного права і з урахуванням особливостей нових інформаційних технологій і потреб суспільства у інформаційному обміні.

Правове регулювання телекомунікацій — досить широке поняття, яке використовується в різних галузях науки, іноді в різних значеннях. Однак для міжнародно-правового регулювання треба дати узагальнююче поняття телекомунікаційних систем.

На наш погляд, цьому відповідає визначення, наведене у Законі України “Про Національну програму інформатизації”: інформаційно-телекомунікаційна система включає в себе високошвидкісні і звичайні канали зв’язку, розподілені і локальні мережі різного рівня та призначення, що дає змогу реалізувати широкий спектр інформаційних технологій, забезпечує оперативну і надійну взаємодію всіх рівнів управління у вирішенні завдань стратегічного