З розвитком міжнародного права постійно ведуться дискусії про систематизації, які торкаються основ виділення галузей права та їх конкретних рамок і характеристик. У межах галузей виділяють підгалузь і правові інститути. У зв’язку з цим виникає питання, яке місце займає міжнародне право телекомунікацій в загальній системі міжнародного права. У даний момент необхідно вести мову про міжнародне право телекомунікацій як правовий інститут, що включає в себе норми різних галузей міжнародного права: міжнародне космічне право, міжнародне морське право, міжнародне повітряне право (які відносяться до спільного використання і ресурсів); міжнародне економічне право, регулювання науково-технічного прогресу (що відносяться до міжнародної співпраці з розвитку економіки і техніки). Однак у майбутньому, з урахуванням розширення технічного прогресу і співпраці в галузі зв’язку, цілком вірогідне виділення міжнародного права телекомунікацій в окрему галузь права.

Розглядаючи дану проблему, потрібно зазначити, що за кордоном існують різні — як традиційні, так і нові, революційні для нас — підходи до цієї галузі. Прикладом таких нових підходів є, наприклад, робота Даррелла Менте (Darrell Mente) [5], де розглядається результат розвитку телекомунікацій у світі як деяка нова реальність, що повинна вплинути на розвиток системи права, в тому числі міжнародного. Вважаємо, що подібні дослідження заслуговують на увагу передусім тому, що виходять з практики і враховують новітні досягнення технології промислово розвинених країн. Суть підходу, викладеного в роботі Даррелла Менте, така: у результаті створення телекомунікаційних мереж і їх активного використання утвориться єдиний інформаційний простір всього світу. Виникають значні проблеми, пов’язані з визначенням юрисдикції держав у цьому інформаційному просторі. Державні кордони в ньому не існують або значною мірою стираються. Для усунення пов’язаних з цим проблем необхідне міжнародно-правове регулювання телекомунікаційного простору. В дискусіях з цієї проблеми проводиться паралель з правовим режимом Арктики і Антарктики, на які не розповсюджується суверенітет якої-небудь однієї держави, з іншими міжнародними ресурсами. Тому неможливо зазначати тільки одну загальну проблему, що знаходить відображення в міжнародному праві.

Розглядаючи кримінально-правові аспекти використання мережі Internet, пов’язані з виникненням і розповсюдженням нових видів злочинів, необхідно вказати, що їх аналіз дозволяє розділити їх на дві групи. Перша з них пов’язана з участю у злочинній діяльності працівників тих організацій, що найбільше потерпіли.

До другої групи можна віднести спроби несанкціонованого доступу до телекомунікаційних систем ззовні, із використанням віддалених атак та інших методів. У цих випадках кіберзлочинці можуть атакувати систему тільки із загальнодоступних глобальних мереж і використовують методи, без знання яких боротися з ними важко. Проте у вітчизняній і зарубіжній літературі, доступній широкому колу зацікавлених осіб, аналіз конкретних випадків проникнення в автоматизовані системи належного висвітлення, на жаль, не одержав. Причинами цього є те, що організації, які зіткнулися з розкраданням засобів, псуванням або розголошенням своїх даних, а також випадками блокування наданих ними послуг у результаті дій кіберзлочинців, не зацікавлені в обнародуванні, а тим більше в опублікуванні звітів про такі інциденти.

Кіберзлочини, що набули транснаціонального розмаху, змушують здійснювати пошук адекватних шляхів боротьби з ними. Поширенню масштабів цих негативних явищ, на наш погляд, сприяє невирішеність наступних питань:

- вразливість і взаємозалежність комп’ютерних систем в глобальній мережі Internet. Із зростанням залежності суспільства від комп’ютерної техніки і систем телекомунікацій значно зростає ризик уразливості нової технології, обумовленої злочинними діями. Широке поширення комп’ютерних вірусів і програмних закладок ще раз підкреслює цю небезпеку;

- транснаціональний характер кіберзлочинів, ефективні і дійові заходи, спрямовані на забезпечення цілісності комп’ютерних систем, стають життєво важливими для економічних та соціальних інтересів як країн що розвиваються, так і промислово розвинутих держав;

- відсутність відповідальності. Багато аспектів кіберзлочинності у більшості випадків є наслідком слабкого забезпечення безпеки інформації, ніж результатом дій зловмисників. Звідси з’являється необхідність розширення інформованості суспільства про вразливість комп’ютерних систем і необхідність здійснення дійових заходів безпеки;

- неефективність Цивільного законодавства. Кримінальні закони повинні доповнюватися відповідними цивільними санкціями, бо судові справи пов’язані з кіберзлочинами являють собою найбільш відповідальну процедуру через складність доказу і можуть не вписуватися в традиційні правові рамки;

- недосконалість законодавства і відсутність міжнародного співробітництва. Широке використання мережі Internet значною мірою випереджає рівень розвитку національних і міжнародних соціальних та правових норм, які регулюють сферу захисту інформації;

- застосування карних санкцій ще не забезпечує успіх у боротьбі з кіберзлочинами, тому що в існуючих законах немає їх чіткої класифікації, а складність тлумачення і застосування статей обмежують дії правоохоронних органів. Не розроблений і необхідний механізм забезпечення діяльності та взаємодії правоохоронних органів для належного переслідування і покарання за вчинення кіберзлочинів.

Відсутність належних міжнародних угод певним чином впливає на нормальне функціонування правоохоронних органів, враховуючи при цьому такі обставини:

- кримінальні справи пов’язані з кіберзлочинами можуть попадати в поле зору декількох юрисдикцій. Доказ учинення злочину залишається найбільш складним компонентом розслідування, оскільки досвідчені правопорушники “замітають” свої сліди, просочуючись через систему правосуддя, особливо в країнах, які з тих або інших причин відмовляються співпрацювати при зборі необхідних доказів;

- навіть за умов фіксації в конкретно взятій країні переконливих доказів, не маючи у своєму розпорядженні необхідної юрисдикції, не може бути здійснено переслідування злочинця;

- країна з розвитою юрисдикцією може виявитися неповноважною у судовому переслідуванні злочинця, якщо він постійно проживає в іншій країні, що не має сучасного законодавства, яке забезпечує видачу злочинців у таких випадках;

- навіть там, де