Адекватне реагування на зміни в суспільних відносинах в результаті інформаційних процесів знайшло відображення в нормативних актах Ради Європи (їх більше 100), резолюціях, конвенціях, рекомендаціях і директивах Європарламенту і Євросоюзу. Конкретне відображення процесів інформатизації виражене в правовому просторі, нормативних та етичних нормах суб’єктів інформаційних відносин усіх розвинених країн світу.

Аналіз правового регулювання інформаційних відносин в Україні та міжнародної практики дозволяє доктринально визначити ряд основоположних методологічних, принципових положень інформаційного законодавства, яке виступає публічно-правовою основою такої юридичної інституції, як інформаційне право:

- основний об’єкт регулювання - суспільні інформаційні відносини;
- основний предмет суспільних відносин - інформація (відомості, дані, знання, таємниця тощо);

- метод правового регулювання - системне комплексне застосування методів конституційного, цивільного, адміністративного, трудового та кримінального права (що визначає міжгалузевий характер публічно-правового регулювання) та застосування методів приватно-правового регулювання (на рівні правочинів, угод, звичаїв, традицій, норм суспільної моралі, професійної, ділової етики);

- за правовою природою походження, як міжгалузевий комплексний інститут національного права України має приватно правову і публічно-правову природу;

- через предмет суспільних відносин інформаційне право має зв’язок з іншими міжгалузевими інститутами права: авторським правом, правом власності, правом інтелектуальної власності тощо, та утворює з ними складну, велику, агреговану гіперсистему права.

Національне (державне, публічне) право України має значний масив нормативних актів (законів та підзаконних), які прямо чи опосередковано регулюють інформаційні відносини в суспільстві. Сукупність правових норм у сфері суспільних інформаційних відносин, визначених у законах і підзаконних актах, досягли за кількістю критичної маси, що зумовлює можливість і необхідність виділення їх в окремий, автономний міжгалузевий інститут права - інформаційне право та відповідну легальну систематизацію на рівні наукової дисципліни та законодавства [4].

Стан інформаційно-телекомунікаційних систем і рівень їх захисту є одним із найважливіших факторів, впливаючих на інформаційну безпеку держави.

Економічні збитки від комп’ютерних злочинів сьогодні стоять на одному рівні з перевагами, отриманими від запровадження електронно-обчислювальних машин у практику, а соціальні та моральні втрати взагалі не підлягають оцінці.

Державна політика України у сфері захисту інформації визначається пріоритетністю національних інтересів, має на меті унеможливлення реалізації загроз для інформації та здійснюється шляхом виконання положень, зазначених у законодавстві та положень Концепції технічного захисту інформації, а також програм розвитку захисту інформації та окремих проектів.

Як висновок, слід зазначити, що серед першочергових заходів щодо реалізації державної політики у сфері захисту інформації визначаються наступні: створення правових засад реалізації державної політики у сфері захисту інформації, визначення послідовності та порядку розробки відповідних нормативно-правових актів; визначення перспективних напрямів розробки нормативних документів з питань захисту інформації на основі аналізу стану відповідної вітчизняної та зарубіжної нормативної бази, розробки зазначених нормативних документів; визначення номенклатури вітчизняних засобів обчислювальної техніки та базового програмного забезпечення, оргтехніки, обладнання мереж зв’язку, призначених для обробки інформації з обмеженим доступом інших засобів забезпечення технічного захисту інформації в органах державної влади та органах місцевого самоврядування, Національній академії наук, Збройних Силах, інших військових формуваннях, органах внутрішніх справ; розвиток системи сертифікації вітчизняних та закордонних засобів забезпечення технічного захисту інформації; визначення реальних потреб системи технічного захисту інформації у фахівцях, розвиток та вдосконалення системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації фахівців з питань технічного захисту інформації.

Практичне значення даної роботи полягає в тому, що матеріали статті можуть бути використані для вдосконалення захисту інформації в автоматизованих системах. Сформульовані положення та висновки можуть бути використанні у двох головних напрямках. По-перше, як теоретичні та методичні основи для вдосконалення захисту комп’ютерної інформації від несанкціонованого доступу. По-друге, для вдосконалення чинного законодавства з питань захисту інформації та кримінальної відповідальності за злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин.

Література

1. Нижник Н.Р., Леліков Г.І. Інформаційні технології в структурах державної служби // Інформаційні технології та захист інформації. Збірник наукових праць. – Запоріжжя, 1998. – С.97.

2. Калюжний Р.А., Колпак Р.Л. Застосування інформаційних технологій організованою злочинністю для впливу на суспільство. – Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика) // Науково-практичний журнал. - № 3. – 2001. – С.160.

3. Голубєв В.О. Інформаційна безпека: проблеми боротьби з кіберзлочинами. – Монографія. – Запоріжжя: ГУ “ЗІДМУ”, 2003. – С.258.

4. Калюжний Р., Гавловський В., Цимбалюк В., Гуцалюк М. Питання концепції реформування інформаційного законодавства України. - Правове, нормативне та метрологічне забезпечення системи захисту інформації в Україні. – К. – 2000. С. 17-21.