Відмежування одного продовжуваного злочину від повторності чи відмежування повторного вчинення злочину від продовжуваного злочину є однією з найскладніших проблем кваліфікації злочинів. Пленум Верховного Суду України, враховуючи це, роз'яснив, що продовжуваним злочином визнається неодноразове вчинення тотожних злочинних дій, які мають загальну мету, охоплюються одним єдиним умислом винного і становлять у своїй сукупності один злочин [8, 21]. Тобто головною ознакою продовжуваного злочину є єдність умислу для всіх вчинених дій. Повторне вчинення злочину, навпаки, характерне тим, що кожен епізод (дія) вчиняється з новим умислом.

Цей момент є важливим в даному випадку, оскільки торгівля людьми може носити множинний характер, складатися з багатьох епізодів. В цьому випадку дуже важливим є визначити кваліфікуючу ознаку діяння – повторне воно чи продовжуване, оскільки при повторному злочині ст. 149, як уже згадувалось, передбачає суворіше покарання.

Відмежування повторності від одного продовжуваного злочину вимагає ретельного дослідження та аналізу умислу винної особи щодо кожного епізоду вчиненого злочину. Практика свідчить, що саме ці ознаки діяння не досліджуються належним чином.

Таким чином, повторність злочинів за суб'єктивними ознаками істотно відрізняється від продовжуваних злочинів.

Продовжуваний злочин виключає повторність, а повторність виключає продовжуваний злочин. Тому не можна визнати об?рунтованим твердження про те, що продовжувана торгівля людьми може і повинна розглядатися водночас і як систематична, неодноразова, повторна. Одиничне (продовжуваний злочин) не може бути множиною (повторність, неодноразовість), а множина не може бути водночас і одниною. Крім того, таке розуміння повторності виключає можливість відмежувати її від одного продовжуваного злочину, а отже руйнує теоретичні та практичні основи кваліфікації таких злочинів.

При кваліфікації повторності (неодноразовості, систематичності) не враховують злочини:

1) за якими минули строки давності притягнення особи до кримінальної відповідальності (ст. 49 КК) або строки давності виконання обвинувального вироку (ст. 80 КК);

2) за якими знято чи погашено судимість (ст. 88 КК);

3) за якими особа була звільнена від кримінальної відповідальності на підставі статей 44 – 49  КК.

Пленум Верховного Суду України у своїх постановах не раз відзначав, що злочин не може кваліфікуватися як повторний, якщо судимість за раніше вчинений такий злочин знято чи погашено у встановленому законом порядку або на момент вчинення нового злочину минули строки давності притягнення до відповідальності за раніше вчинений злочин, а також у випадках, якщо винну особу у встановленому законом порядку звільнено від кримінальної відповідальності [8, 22].

Що стосується кваліфікації нового злочину, вчиненого особою, яку було передано на поруки, цей злочин повинен вважатися повторним, якщо він був вчинений у межах строків поручительства, тобто протягом одного року з дня передачі цієї особи на поруки (ч. 1 ст. 47 КК),

По-перше, Пленум Верховного Суду України у наведених постановах не вказує на ст. 47 КК як підставу безумовного звільнення особи від кримінальної відповідальності за вчинений злочин. По-друге, згідно із законом (ст. 47 КК) особа, яку передано на поруки, звільняється від кримінальної відповідальності умовно, тобто її можна притягнути до кримінальної відповідальності, якщо протягом одного року вона не виправдала довіри трудового колективу і він відмовився від поручительства. Отже, вчинення нового злочину особою, яку передано на поруки, є підставою для відмови від поручительства, для притягнення цієї особи до кримінальної відповідальності за вчинення попереднього злочину (у зв'язку з вчиненням якого її було передано на поруки) і для кваліфікації нового злочину як вчиненого повторно.

Другою характерною ознакою повторних злочинів є те, що вони однорідні або становлять один і той же склад злочину.

У багатьох статтях Кримінального кодексу України встановлена підвищена кримінальна відповідальність за повторне вчинення таких самих злочинів. Це стосується торгівлі людьми, а також незаконного переходу державного кордону (ч. 2 ст. 331 КК), який має місце при вчинені згаданого злочину, що передбачається частиною першою ст. 149 КК.

Злочин кваліфікується повторно незалежно від того, чи був цей другий злочин (як і попередній) закінченим, чи це був лише замах на вчинення злочину, а також незалежно від тієї ролі, яку виконував винний при вчиненні злочину – чи був він виконавцем, організатором, підмовником, чи пособником злочину. Повторна спроба вчинити один і той же злочин без перерви в часі не утворює повторності як кваліфікуючої ознаки злочину.

У разі вчинення особою кількох злочинів, одні з яких були закінчені, а інші – ні, незакінчені злочини кваліфікуються окремо з посиланням на ст. 14 чи 15 КК. Але якщо особа вчинила кілька посягань на волю людини різними способами (таємно і відкрито, з насильством, що не є небезпечним для життя або здоров'я потерпілого, чи з насильством, що є небезпечним для життя або здоров'я потерпілого тощо), то перший злочин кваліфікується окремо за ч. 1 відповідної статті, а інші, як вчинені повторно, – за ч. 2 цієї ж статті КК [8, 29].

За загальним правилом, вчинення особою двох злочинів, передбачених різними частинами однієї статті КК, кваліфікується лише за тією частиною цієї статті, яка передбачає більш тяжкий злочин і суворіше покарання. При цьому, як зазначив Пленум Верховного Суду України, всі кваліфікуючі ознаки мають бути вказані в постанові про притягнення особи як обвинуваченого, в обвинувальному висновку і в мотивувальній частині вироку. Така кваліфікація злочинів ?рунтується на тих підставах, що кримінальний закон, встановлюючи