відповідальність за повторний злочин, враховує цю кваліфікуючу ознаку, що значно обтяжує вчинення злочину і відповідальність та суттєво підвищує міру покарання за нього. Якщо торгівля людьми, вчинена вперше (ч. 1 ст. 149 КК), карається позбавленням волі на строк від трьох до восьми років, то вчинена вдруге, повторно (ч. 2 ст. 149 КК) – на строк від п'яти до дванадцяти років з конфіскацією майна або без такої, тобто значно суворіше.
З цього загального правила Пленум Верховного Суду України передбачив два винятки. У постанові Пленуму «Про судову практику у справах про з?валтування та інші статеві злочини» від 27 березня 1992 р. зазначається, що при вчиненні двох і більше з?валтувань, відповідальність за які передбачена різними частинами ст. 152 КК, а також при вчиненні в одному випадку замаху на з?валтування або співучасті в цьому злочині, а в іншому – закінченого з?валтування, дії винного слід кваліфікувати за сукупністю вказаних злочинів. Крім того, Пленум визнав, що з?валтування потерпілої без обтяжуючих обставин, а потім повторне з?валтування за наявності обставин, передбачених ч. 3 або ч. 4 ст. 152 КК, необхідно кваліфікувати за сукупністю злочинів, тобто за ч. 1 ст. 152 КК і відповідно за ч. 3 або ч. 4 цієї статті. У таких випадках кваліфікувати дії винного за ч. 2 ст. 152 КК непотрібно.
На чому ж ?рунтується кваліфікація двох випадків з?валтування – за ч. 1 ст. 152 і за ч. 2 ст. 152 КК? Адже і ч. 2 ст. 152 КК значно підвищує міру покарання за з?валтування, вчинене вдруге (від п'яти до десяти років позбавлення волі проти від трьох до п'яти років позбавлення волі у ч. 1 ст. 152 КК). Правда, у ч. 1 ст. 33 КК встановлено, що окремо кваліфікуються діяння, передбачені різними статтями кримінального закону. Таким чином, кваліфікація двох випадків з?валтування – за ч. 1 ст. 152 і за ч. 2 ст. 152 КК – узгоджується з позицією законодавця.
Професор А. Ф. Зелінський намагався об?рунтувати таку кваліфікацію тим, що вона підкреслює особливість особи серед об'єктів кримінально-правової охорони. Професор В. П. Малков вважає, що кваліфікація повторного з?валтування лише за однією ч. 2 ст. 152 КК не охоплює всього скоєного.2 Але чого не охоплює в цьому разі ч. 2 ст. 152 КК, В. П. Малков не вказує. У своїй праці він не пояснює, а чи охоплює ч. 2 ст. 185 КК (як і будь-яка інша норма, що передбачає відповідальність за повторне вчинення злочину) злочин, що був вчинений першим? Аргументація А. Ф. Зелінського і В. П. Малкова, на думку Коржанського М.Й., не є переконливою. У більшості випадків норми про відповідальність за повторне вчинення злочину викладені словами: «ті ж дії, вчинені повторно» (частини 2 статей 200, 201, 203, 205, 207, 208, 226, 305, 306 КК) або: «те саме діяння, вчинене повторно» (ч. 2 статей 126, 153, 188, 240 КК) або: «та сама дія, вчинена повторно» (ч. 2 ст. 319 КК), тобто закон однозначно і безпосередньо вказує на врахування діяння, передбаченого ч. 1 відповідних статей. Отже норми кримінального закону про відповідальність за повторне вчинення злочину враховують (охоплюють) вчинення першого (попереднього) злочину, і тому ці злочини не можна кваліфікувати за сукупністю різних частин однієї і тієї ж статті закону. Академік В. М. Кудрявцев об?рунтовано стверджує, що у випадках вчинення особою спочатку злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК, а потім повторного вчинення злочину, передбаченого ч. 2 тієї самої статті, все скоєне потрібно кваліфікувати лише за ч. 2 ст. 286 цієї статті КК [8, 31]. Насправді немає ніяких підстав кваліфікувати повторне вчинення злочину подвійно (за ч. 1 і ч. 2 відповідної статті), оскільки прагнення охопити кваліфікацією вчинення першого і другого злочинів залишається марним при скоєнні третього, четвертого – десятого злочину.
Такі випадки кваліфікації повторних злочинів підпадають під дію загального правила: кваліфікований вид складу злочину має пріоритет (перевагу) над простим (головним) складом злочину [8, 31].
Третьою характерною ознакою повторності є вчинення злочинів, що її утворюють, у різний час, послідовно, а не одночасно. Ця особливість повторності визначається законом. Слід відзначити, що стаття 149 кримінального закону не визначає повторність словами: «вчинення злочину особою, яка раніше вчинила такий злочин», як це передбачено деякими іншими статтями (п. 13 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 152, ч. 2 ст. 153, ч. 2 ст. 203, ч. 2 ст. 204, ч. 2 ст. 213, ч. 2 ст. 249, ч. 3 ст. 296, ч. 2 ст. 302 та ч. 2 ст. 309 КК). Тобто між злочинами, що утворюють повторність, не передбачено певної перерви в часі.
Нарешті четверта характерна ознака повторності – вчинення злочину вдруге лише у випадках, передбачених законом. Тобто повторність як кваліфікуюча ознака злочину утворюється вчиненням злочину вдруге не взагалі, не в будь-якому випадку, але лише тоді, коли повторність безпосередньо вказана у диспозиції кримінально-правової норми.
Таким чином, повторністю називається вчинення особою двох або більше таких же, або однорідних злочинів у випадках, передбачених кримінальним законом.
Чинне кримінальне законодавство України передбачає два види повторності:
1) повторність як обставина, що обтяжує покарання (п. 1 ст. 67 КК);
2) повторність як кваліфікуюча ознака злочину, що передбачена статтями Особливої частини КК (в даному випадку – 2 ч. ст. 149 КК).
Повторність як обставина, що обтяжує кримінальну