Отже, головним у кваліфікації повторних злочинів є відмежування повторних від одиничних злочинів. Одиничний, або один злочин (на відміну від множини злочинів) – поняття власне юридичне, а не кількісне за рахунком дій, наслідків, що настали, вчинених епізодів тощо.

Одиничним називається злочин, передбачений однією кримінально-правовою нормою, яка містить лише один склад злочину. Одиничний злочин характеризується єдністю всіх його елементів: а) має один і той же безпосередній об'єкт посягання і злочинні наслідки (в нашому випадку – воля людини і як наслідок – її продаж); б) вчинюється однією або кількома тотожними діями; в) вчинюється за одним видом вини, в даному випадку – умисно.

Академік В. М. Кудрявцев характеризує одиничний злочин як такий, у якому збігаються дії, що вчинюються разом, мають низку загальних об'єктивних і суб'єктивних ознак та перебувають між собою в тісному взаємозв'язку [8, 36]. Але таке визначення поняття одиничного злочину стосується лише простих одиничних злочинів. Для складних одиничних злочинів такий аналіз і висновок не годяться, оскільки чинне кримінальне законодавство не побудовано на відповідних цьому засадах [8, 36].

Простий одиничний злочин складається з однієї дії («формальний склад») або з однієї дії й одного виду наслідків («матеріальний» склад).

Продовжуваний злочин складається з кількох чи багатьох тотожних злочинних дій, спрямованих на досягнення однієї мети, кожна з цих дій має і загальний намір, і утворює певний самостійний склад злочину.  В нашому випадку це, наприклад, регулярно здійснюване вербування молодих жінок для подальшого насильного використання їх в порнобізнесі. Кожна дія, що у сукупності з іншими такими діями утворює продовжуваний злочин, містить окремий закінчений склад злочину і може кваліфікуватися за відповідною кримінально-правовою нормою.

Але всі вони об'єднані в один самостійний, окремий злочин єдністю умислу (наміру). Тільки завдяки єдності наміру всі ці окремі дії утворюють один продовжуваний злочин, який кваліфікується за відповідною нормою закону [8, 37].

Визначення ознак одного, одиничного злочину має вирішальне значення для кваліфікації повторних злочинів, оскільки дає можливість відмежувати їх. Відмінність одиничного злочину від повторних злочинів полягає в тому, що одиничний злочин має одиничність у всіх своїх елементах – в об'єкті, об'єктивній стороні (дії та наслідки) та у злочинному намірі. Повторність, навпаки, становлять дві чи багато злочинних дій, які не мають спільних об'єктивних і суб'єктивних ознак, крім того, що їх вчинила одна особа. Повторність – вчинення особою двох або більше злочинів, відповідальність за які передбачена однією або різними кримінально-правовими нормами.  Повторність можуть утворювати всі діяння, які є: а) готуванням до вчинення злочину, б) замахом на вчинення злочину, а також діяння, виконані безпосередньо виконавцем злочину та вчинені у співучасті, тобто дії організатора, підмовника і пособника.

Таким чином, повторність від одиничного злочину відрізняється вчиненням однією особою двох або більше злочинів, передбачених однією і тією ж кримінально-правовою нормою або різними кримінально-правовими нормами, кожний з яких становить окремий вид злочину та с підставою кримінальної відповідальності.

Груповим називається злочин, у спільному вчиненні якого безпосередньо брали участь двоє чи більше осіб.

Кримінальне законодавство України передбачає відповідальність за різні види групових злочинів.

Першим і найпоширенішим груповим злочином визнається співучасть у вчиненні умисного злочину (ст. 26 КК). Співучастю називається умисне спільне вчинення злочину двома чи більше особами (ст. 26 КК).

Згідно з ч. 1 ст. 28 КК злочин визнається вчиненим групою осіб, якщо його спільно вчиненили декілька виконавців без попередньої змови. При цьому треба зазначити, що групи взагалі без змови не буває і бути не може. Групою може бути визнано кілька осіб (двоє чи більше) лише тоді, коли вони домовилися про спільне вчинення злочину. Без змови немає групи. У ч. 1 ст. 28 КК йдеться не про наявність чи відсутність змови, а про час її виникнення. Без попередньої змови у ч. 1 ст. 28 КК значить, що змова виникла (відбулася) не попередньою, а під час вчинення злочину, після його початку [8, 92].

Другим різновидом групового злочину є вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб (частини 2 статей 157, 160, 185-190, 199, 200, 201, 258, 278, 280, 305, 306 КК. Згідно з ч. 2 ст. 28 КК злочин визнається вчиненим за попередньою змовою групою осіб, якщо його спільно вчинили декілька виконавців, які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його вчинення.

Попередня змова означає, що двоє чи більше осіб заздалегідь або напередодні домовились про спільне вчинення злочину. Ця домовленість може бути укладена значно раніше – за кілька днів, тижнів чи місяців до вчинення злочину. Вона може бути досягнута і за кілька годин чи хвилин до початку вчинення злочину. Слова закону «за попередньою змовою групою осіб» вказують лише на те, що ця ознака має місце в діях осіб, які до початку вчинення злочину домовилися про спільні дії. Цю підвищену суспільну небезпечність вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб відзначив Пленум Верховного Суду України у Постанові «Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності» від 25 грудня 1992 р. (п. 25). У ній вказано, що викрадення належить кваліфікувати як вчинене за попередньою змовою групою осіб тоді, коли у вчиненні відповідного злочину брали участь за домовленістю як співвикопавці дві і більше особи.

З цього роз'яснення Пленуму випливає, що діяння може кваліфікуватися як вчинене за попередньою змовою групою осіб, якщо:

1)