1) злочинні групи, для яких злочин – основний шлях для досягнення поставлених цілей. Ці групи різнохарактерні. Серед них є групи злодіїв, хуліганів, раніше судимих тощо. Злочинна група орієнтована на «традиції» злочинного світу, «романтику» життя в місцях позбавлення волі. Ефективність впливу на такі групи це, передусім, викриття вчинюваних нею злочинів, що веде до різкого зниження солідарності між членами групи. Визначальну роль має також виявлення найбільш активних членів групи та їх ізоляція;

2) групи з асоціальною спрямованістю, для яких учинення злочину є не основною метою, а немов би побічним наслідком. Найбільш розповсюджена різновидність таких груп – компанії, для яких характерні надлишок часу, невміння себе зайняти, тяга до азартних ігор і вживання алкоголю. Асоціальні групи характеризуються високим рівнем солідарності. Для вибору методів профілактичного впливу на такі групи потрібно знати механізми їх формування. Звичайно, члени компанії групуються у певних місцях, найчастіше там, де можливе придбання і розпивання спиртних напоїв, вживання наркотиків тощо [16, 71].

Основними напрямками профілактичної роботи з такими групами є: ліквідація умов їх формування; посилення контролю за членами групи, забезпечення постійної їх зайнятості; застосування спеціальних психологічних методів для вироблення в учасників груп стійкості проти негативного впливу.

Отже, У частині 2 ст. 149 вказані кваліфікуючі ознаки, цього злочину торгівля людьми: здійснення злочину щодо неповнолітнього, кількох осіб (хоч би двох), повторно, за попередньою змовою групою осіб, з використанням суб'єктом свого службового становища або особою, від якої потерпілий був у матеріальній або іншій залежності (в цих випадках злочин здійснюється спеціальними суб'єктами).

2.2. Вчинені організованою групою або пов'язані з незаконним вивезенням дітей за кордон чи неповерненням їх в Україну, або з метою вилучення у потерпілого органів чи тканин для трансплантації чи насильницького донорства, або якщо вони спричинили тяжкі наслідки

Частина 3 ст. 149 передбачає особливо кваліфікований вид цього злочину. Це вчинення його організованою групою або якщо він пов'язаний з незаконним вивезенням дітей за кордон чи неповерненням їх в Україну, або з метою вилучення у потерпілого органів чи тканин для трансплантації чи насильницького донорства, або якщо такі дії спричинили тяжкі наслідки (наприклад, самогубство, тяжку хворобу потерпілого, залишення потерпілого після використання напризволяще тощо).

Організована злочинність є одним з найнебезпечніших видів злочинності, яка посягає на економічні, політичні й правові основи суспільства. Раніше вважалося, що в нашій країні її нема і не може бути, що у великій мірі було перепоною у вивченні даного явища. Його існування на території колишнього СРСР офіційно визнано лише в 1988 році, у зв'язку з чим і було прийнято постанову «Про посилення боротьби з організованою злочинністю». Теорія і практика в цілому виявилися непідготовленими до ефективної боротьби з нею. За оцінками експертів, правоохоронна система країни і законодавство відстали від реального життя в цьому плані років на двадцять [21, 81].

У кримінологічній літературі здавна вживається термін «організована злочинність». Під ним розуміли численні групи злочинців, які скоюють великі розкрадання, вимагательства, контролюють проституцію, наркобізнес, азартні ігри, розподіляють сфери впливу між кримінальним елементом тощо.

Тут доречно сказати, що у зарубіжній кримінології теж не відпрацьовано її універсальне визначення. Наприклад, вченими США організована злочинність розглядається як асоціація, що намагається діяти поза контролем американського народу та його уряду, або ж як тип замаскованої злочинності. Англійські спеціалісти дають шість визначень організованої злочинності, суть яких зводиться до дій злочинних груп, які займаються певними видами злочинів Що стосується дефініцій організованої злочинності на міжнародних конгресах, присвячених проблемам злочинності, то там підкреслюється її суспільна небезпека в сфері наркобізнесу, шахрайств та афер. При цьому на VIII Конгресі, який проходив у 1990 році на Кубі, зазначалося, що злочинність, у тому числі організована, е другою проблемою після екологічної, і окрема держава вже не в змозі з нею боротися навіть на своїй території [16, 62].

Однак, незважаючи на неоднорідність низки деталей у визначенні організованої злочинності, сутність її розуміється всіма однаково. Тому, виходячи з міжнародного досвіду та проведених у нашій країні досліджень, під організованою злочинністю треба розуміти відносно масове функціонування стійких, керованих об'єднань злочинців, які займаються злочинами як промислом і створюють систему захисту від соціального контролю, в тому числі за допомогою корупції. З даного визначення випливають чотири ознаки організованої злочинності, з яких «масовість» скоріше відносна обставина. Однак правоохоронні органи країни щороку виявляють 1000-1100 організованих злочинних груп і значно більша їх кількість перебуває в їх оперативному полі зору  [16, 62].

Друга ознака організованої злочинності – наявність самих об'єднань осіб для систематичного заняття злочинами. В таких групах простежується досить усталена ієрархія, влада в руках одного або кількох лідерів, жорстка дисципліна, заснована на встановлених нормах поведінки і доповнена кримінальними традиціями. Групи, тим часом, нерівнозначні за рівнем організації, структурою і характером злочинної діяльності. Кількість учасників у них коливається від 5-10 до кількох сотень.

Перший рівень – це стійкі керовані об'єднання, що мають функціональну ієрархічну структуру, але без корумпованих зв'язків. Це начебто примітивна ступінь організованої злочинності. Такі групи займаються розкраданнями майна, крадіжками, вимагательством, шахрайством, їх кількісний склад може коливатися в межах до 50 осіб. Наказ ватажка в них одразу ж доходить до виконавців, минаючи проміжні ланки, яких тут, як правило, немає.

Другий рівень організованої злочинності – середній і