вкрай недостатня, заснована на вивченні ситуації всього в декількох європейських країнах і складається з оцінки кількості іноземних повій. Наприклад, статистичні дані Німеччини і Нідерландів дають підстави для серйозного занепокоєння. Вважається, що 60 відсотків із 20 тисяч повій в Нідерландах – іноземки, значне число яких проживають в цій країні нелегально. Тільки в столиці – Амстердамі – приблизно 3 тисячі повій – вихідці з країн Латинської Америки, в основному, з Домініканської республіки, Венесуели, Колумбії та Бразилії. "Працюють" жінки також з країн Південно-Східної Азії (Таїланд, філіппіни, Індонезія) та Африки (Гана, Марокко). Постійно зростає кількість жінок з країн східноєвропейського регіону (країн колишнього Радянського Союзу, Польщі та Югославії) [20, 38].
Як зазначалося в доповіді української делегації Комітету по ліквідації дискримінації щодо жінок при ООН, в Україні відсутні загальнонаціональні статистичні дані про масштаби розповсюдження проституції в нашій державі. Проте, все частіше з'являються в засобах масової інформації повідомлення про діяльність окремих осіб або груп, які займаються "постачанням" українських дівчат в інші держави для роботи офіціантками, танцівницями, в масажних кабінетах тощо, а насправді – для заняття проституцією. За даними Міністерства внутрішніх справ України протягом 1995-1997 років таких фактів було зареєстровано 16 (Дніпропетровська область – 3, Донецька – 4, Закарпатська – 2, Запорізька -4, Миколаївська – 2, Херсонська – 1). За інформацією Укрбюро Інтерполу у 1996 році на адресу українських правоохоронних органів надійшов ряд повідомлень з-за кордону, які стосувалися фактів торгівлі молодими жінками та примусового заняття проституцією громадянок України. Серед них: з Німеччини – 5 повідомлень, Сербії – 3, Італії – 2, Австрії -2, Туреччини – 2, Росії – 1 [20, 39].
Так, в червні 1996 року громадянка України Л. виїхала на сезонні роботи до Італії, але опинилась в м. Младеновац, Республіка Сербія, де її примушували займатися проституцією. Тільки після втручання ЦНБ Інтерполу в Україні через місяць Л. була визволена сербською поліцією та за допомогою Посольства України в м. Белграді була відправлена на Батьківщину.
В травні 1995 року трьом громадянкам України було запропоновано виїхати до Туреччини з метою заробітку на сільськогосподарських роботах. Проте, коли вони прибули в Ставропольський край, жінка грузинської національності розмістила їх у приміщенні, в якому вже знаходилось кілька молодих жінок, громадянок України та Росії, де під загрозою застосування насильства їх примушували займатися проституцією. В серпні 1996 року їх привезли в м. Сочі, видали закордонні паспорти та поромом відправили в м. Трабзон, Туреччина. Звідти автобусом їх відвезли в м. Стамбул, де також під загрозою фізичної розправи примушували займатися проституцією. Лише в серпні того ж року після втручання Укрбюро Інтерполу дівчата були звільнені турецькою поліцією і відправлені в Україну.
Таких прикладів можна привести ще чимало. Основними факторами, які сприяють загостренню цієї проблеми в Україні, є такі: по-перше, до теперішнього часу чинне законодавство України не приведено у відповідність до діючих норм міжнародного права щодо торгівлі жінками. Єдиною по суті нормою, яка реально у цій сфері застосовується, є стаття 210 Карного Кодексу України (утримування притонів розпусти та звідництво). Але за цією статтею за даними Головного управління карного розшуку МВС України у 1995-1997 роках до кримінальної відповідальності було притягнуто лише 14 осіб.
По-друге, розповсюдженню правопорушень сприяє те, що підставою для отримання закордонного паспорта громадянами України залишається недосконалий зразок анкети, в якій ні країна виїзду, ні мета виїзду не вказані
По-третє, крім офіційних державних установ, оформленням на виїзд за кордон займається значна кількість комерційних структур, послуги яких можуть бути використані сутенерами для вивозу дівчат в борделі іноземних держав під виглядом участі у різних шоу, вар'єте, танцювальних ансамблях, групах, влаштування на роботу тощо, а це в більшості випадків не дає змоги простежити і встановити місце знаходження особи [20, 39].
Сприяють цьому також і публікації оголошень в рекламних газетах міст України ("Авізо", "Експрес-об'ява", "РІО" та інші) про надання високооплачуваних робочих місць за кордоном вродливим дівчатам, оформлення документів і перевезення яких комерційні структури також беруть на себе.
За прогнозом Науково-дослідного інституту Національної Академії та інших служб Міністерства внутрішніх справ України тенденція до зростання кількості організованих злочинних угруповань усіх видів, в тому числі тих, які займаються нелегальним або напівлегальним бізнесом, зберігатиметься і надалі. Йдеться про високу ймовірність появи "нових" видів злочинів, які за своїм характером та ступенем тяжкості будуть істотно впливати на криміногенну ситуацію в світі та в Україні. Серед них – продаж людей в структури нелегального бізнесу, у тому числі, експлуатація проституції.
"Торгівля жінками", як одна з складових частин нелегальної міграції, потребує серйозної уваги як з боку державних, так і з боку недержавних організацій.
Причин такого явища багато. Це і економічні проблеми, і відсутність необхідної законодавчої та нормативної бази, і недостатній контроль правоохоронних структур, і соціальні проблеми, особливо молоді.
Останнім часом значного розвитку набула тенденція до торгівлі "живим товаром". Участь українських дівчат у "торгівлі їх тілом" також може пояснюватись лише тим, що у всьому світі розквітає легальна та нелегальна торгівля привабливими дівчатами, яка розвивається для підтримання так званої "секс-індустрії", що ставить на комерційну основу задоволення сексуальних забаганок, в основному, заможних осіб чоловічої статі.
Розуміючи негативний вплив нелегальної міграції, і як її складової, торгівлі "живим товаром" на розвиток криміногенної, економічної, соціально-політичної ситуації в Україні, Держкомкордон активно бере участь у міжнародних організаціях, які вивчають та запобігають цим явищам. Україна