Немає сукупності злочинів у випадках приховування злочинцями вчинених ними злочинів (ст. 396 КК). Кримінальний закон не покладає відповідальності за приховування злочинів на осіб, які вчинили ці злочини. Виконавці, організатори, підмовники і пособники, тобто всі співучасники вчиненого злочину не підлягають кримінальній відповідальності за приховування вчиненого злочину. Кримінальний закон не покладає юридичного обов'язку на всіх співучасників повідомити про вчинений злочин і не карає за таке неповідомлення (ст. 383 КК). Відповідальність за неповідомлення для співучасників не настає тому, що вони не можуть зробити повідомлення, не викриваючи себе, а тому юридичний обов'язок для них повідомити про вчинений ними злочин був би обов'язком самовикриття. У судовій практиці об?рунтовано визнається, що співучасники злочину не можуть нести кримінальну відповідальність за відмову від давання показань або за давання завідомо неправдивих показань.

Крім того, немає сукупності злочинів і в діях особи, яка не повідомляє про злочин, вчинюючи приховування злочину (ст. 396 КК), оскільки неповідомлення в цьому випадку є частиною більш тяжкого злочину – приховування злочину. Приховування в свою чергу є складовою частиною головного злочину (про який не повідомляють чи який приховують). Тому дії особи, яка вчинила злочин, поєднаний з приховуванням цього злочину, слідів злочину чи предметів, здобутих цим злочином, кваліфікуються як один злочин.

Не утворюють сукупності злочинів різні стадії вчинення одного і того ж злочину. Кожна послідовна стадія вчинення злочину переходить у наступну, а тому, по-перше; кожна наступна стадія містить у собі попередню, а, по-друге, діяння належить кваліфікувати за тією останньою стадією, на якій злочин було закінчено чи зупинено. При цьому попередня стадія не повинна враховуватися і отримувати окрему, додаткову кваліфікацію навіть і в тих випадках, коли будуть встановлені чіткі межі стадій вчинення цього злочину – готування до нього та замах на вчинення цього злочину. У постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров'я людини» від 1 квітня 1994 р. (п. 11) зазначено, що вбивство однієї людини і замах на життя іншої не можна розглядати як один закінчений злочин, а вчинене у таких випадках слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ч. 1 ст. 115 та ст. 15 і п. 1 ч. 2 ст. 115 КК незалежно від послідовності злочинних дій. Хоч Пленум Верховного Суду України при цьому вказує на різні стадії посягання на життя різних потерпілих, з цього можна зробити об?рунтований висновок про те, що тільки різні стадії посягання на життя різних потерпілих утворюють сукупність злочинів. Різні стадії посягання на життя одного потерпілого (готування до вбивства, одна чи дві попередні спроби вбити потерпілого) при заподіянні йому смерті кваліфікуються як один злочин за ч. 1 чи ч. 2 ст. 115 КК.

У кримінальному праві та кримінально-правовій практиці розрізняють два види сукупності злочинів – реальну сукупність злочинів та ідеальну.

Реальною сукупністю злочинів називається вчинення різними, окремими самостійними діями двох або більше злочинів, передбачених різними кримінально-правовими нормами, за жодний з яких винний ще не був засуджений [8, 43].

У загальній масі злочинів реальна сукупність становить 94%, ідеальна – приблизно 5%.

Для реальної сукупності характерне різночасне вчинення злочинів. Але тривалість перерви між злочинами юридичного значення не має.

Реальну сукупність утворюють: а) подібні (однорідні) злочини – грабіж і розбій, використання посадового становища і викрадення внаслідок зловживання посадовим становищем; б) злочини різнорідні – розкрадання і хуліганство та ін.; в) тотожні злочини – з?валтування, передбачене різними частинами ст. 152 КК, та ін.; г) закінчені злочини, а також готування до злочину або замах на вчинення злочину; д) вчинення злочину самостійно (виконавець), а також у ролі пособника, організатора чи підмовника. Кваліфікація злочинів, що утворюють реальну сукупність, ніяких особливостей не має.

Ідеальною сукупністю злочинів називається вчинення однією дією (бездією) двох або більше злочинів одночасно, одноразово.

Класичним прикладом ідеальної сукупності є вчинення посадовою особою кількох злочинів лише одним словом або навіть одним кивком голови на знак згоди незаконно відпустити покупцям наркотичні засоби чи психотропні речовини завідомо для перепродажу за винагороду. Таке діяння кваліфікується як три злочини: за ст. 308, 364 та ст. 368 КК.

Ідеальну сукупність злочинів утворюють:

а) вбивство, поєднане із з?валтуванням (п. 10 ч. 2 ст. 115 і ч.4 ст. 152 КК);

б) вбивство, вчинене під час нападу з метою заволодіти майном потерпілого (п. 6 ч. 2 ст. 115 та ч. 4 ст. 187 КК);

в) з?валтування, поєднане із зараженням потерпілої особи венеричною хворобою або вірусом імунодефіциту людини (ч. 1 ст. 152 і ч. 2 ст. 130 або ч. 1 ст. 133 КК);

д) втягнення неповнолітнього у злочинну діяльність (ст. 304 КК), поєднане із заподіянням потерпілому тілесних ушкоджень (статті 121 – 125 КК) або з мордуванням (ст. 126 КК), або з погрозою вчинити вбивство (ст. 129 КК).

Ідеальна сукупність злочинів відрізняється від одиничного злочину множиною об'єктів посягання (кількома), різними злочинними наслідками діяння, а в деяких випадках – і видами вини.

Класифікація сукупності злочинів (розподіл на види) мас значення для кваліфікації, оскільки різні види сукупності злочинів мають різні ознаки вчиненого діяння, річну їх суспільну небезпечність, по-різному стосовно кожного з них рахують строки давності, по-різному вирішується підслідність (статті 33 – 37 КПК) справ про ці злочини.

Взагалі найбільше практичне значення теорія і практика сукупності злочинів має для кваліфікації злочинів, оскільки вона дає відповідь