Треба зазначити, що кваліфікація злочинів за сукупністю – це проблема № 1 кримінально-правової науки, це найбільш слабке її місце. До сьогодні не має задовільної теорії кваліфікації злочинів за сукупністю, не вироблено не тільки загальних правил кваліфікації сукупності злочинів, але навіть не винайдено необхідних для цього критеріїв, підстав, мірок, засобів. Деякі спроби були зроблені, але занадто невдалі: професор В. П. Малков, наприклад, запропонував теорію «поглинання» одних злочинів іншими. Невдалість цієї теорії в тому, що вона не має ?рунту, не дає відповіді на запитання – коли і чому один злочин «поглинає» інший? [8, 46] Пропозиція вважати міркою «поглинання» санкцію кримінально-правової норми (злочин, що підлягає більш суворому покаранню «поглинає» злочин, що карається м'якше) – дуже слабке під?рунтя, а, краще кажучи, зовсім негодяще. Особливо негодяще для нашого чинного законодавства, у якому санкції не мають ніякої об?рунтованості, встановлені вони дуже свавільно [8, 47].

Професор М. І. Ковальов слушно зауважив, що не тільки в радянській, але й у світовій кримінально-правовій літературі не створено теорії санкцій, яка могла б запропонувати певну концепцію і дати конкретні рекомендації законодавцю. Отже міркування, побудовані на такому ?рунті, не можна визнати за теорію [8, 47].

Теорія кваліфікації злочинів за сукупністю може бути створена лише тоді, коли будуть вироблені і використані законодавцем єдині правила побудови кримінально-правових норм і структури кримінального закону, а на їх ?рунті будуть вироблені загальні правила кваліфікації злочинів. Розробка правил кваліфікації злочинів тільки що починається, тобто починається створення науки Особливої частини кримінального права, якої сьогодні ще немає [8, 47].

Наука починається там і тоді, де і коли викриваються загальні закономірності у явищах природи чи суспільства. Нічого подібного у наших підручниках з кримінального права (частина Особлива) немає і сліду. Наші підручники з Особливої частини кримінального права нічим не відрізняються від коментарю Кримінального кодексу. Отже, ми маємо лише коментарі кодексу (гарні чи не дуже), але не маємо підручника, оскільки не маємо науки кримінального права з Особливої частини. У цьому кримінально-правова наука у великому боргу перед практикою. Навіть академік В. М. Кудрявцев своїми видатними працями не зміг зрушити суттєво цю скелю і лише наблизився до вироблення загальних правил кваліфікації злочинів [8, 48].

Коли я кажу «загальні правила», то маю на увазі їх універсальність і всезагальну обов'язковість як для законодавця, так і для суду, і для всіх, хто вивчає і застосовує кримінальний закон.

Щодо кваліфікації загальних та кваліфікованих складів злочину загальновизнаним є правило, яке, до речі, наводить і академік В. М. Кудрявцев: «усякий кваліфікований вид складу злочину має перевагу (пріоритет) над запільним видом» [8, 48]. Тобто при вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 чи ч. 3 певної статті кодексу, злочин належить кваліфікувати лише за частиною, яка передбачає кваліфікований склад злочину, а за наявності ознак особливо кваліфікованого (ч. 3 статті) – за цією частиною.

Треба зазначити, що теорія кваліфікації злочинів уже започаткована. Деякі загальні правила кваліфікації злочинів уже вироблені і певною мірою дотримуються практикою.

Загальновизнаним є правило застосування загальної і спеціальної норм кримінального закону. Такий розподіл кримінально-правових норм зумовлений прагненням законодавця диференціювати кримінальну відповідальність. Для цього він виділяє із загальної норми спеціальну (спеціальні) і посилює чи пом'якшує відповідальність за злочин, передбачений цією спеціальною нормою.

З цього виводиться правило: при наявності у вчиненому діянні ознак загальної і спеціальної норм кримінального закону застосуванню підлягає лише спеціальна норма [8, 49].

Об?рунтованими є і деякі інші правила кваліфікації злочинів, зокрема, такі:

1) кожна наступна стадія вчинення умисного злочину охоплює (поглинає) попередню – замах на вчинення злочину поглинає готування до цього злочину, а закінчений злочин поглинає замах на його вчинення [8, 49]:

2) спосіб вчинення злочину не утворює сукупності злочинів, якщо він є обов'язковою, необхідною і невід'ємною ознакою певного злочину;

Але взагалі проблеми кваліфікації злочинів за сукупністю ще недостатньо досліджені і, головне, не винайдено єдиної підстави, не запропоновано ?рунтовних критеріїв для їх вирішення.

У судово-слідчій практиці виникає чимало випадків, коли при кваліфікації діяння необхідно вирішити дилему – вчинене утворює один злочин чи воно є сукупністю кількох злочинів.

Складність і недостатня теоретична розробка проблеми кваліфікації злочинів за сукупністю призводить до того, що Пленум Верховного Суду України відчуває скрутність у проведенні єдиної лінії застосування кримінального законодавства.

Отже, сукупність злочинів від одиничного злочину відрізняється, як правило, наявністю ознак двох і більше об’єктів кримінально-правової охорони. Це головна і найбільш відмінна ознака сукупності злочинів. Оскільки діяння заподіює злочинну шкоду двом (чи більше) безпосереднім об'єктам кримінально-правової охорони, то його не може охопити одна кримінально-правова норма, яка охороняє лише одне з цих суспільних благ. У таких випадках діяння повинно визнаватися сукупністю злочинів». Наприклад, життя людини і статева свобода (чи статева недоторканість) жінки – це самостійні, окремі об’єкти кримінально-правової охорони, відповідальність; за посягання на які передбачені різними кримінально-правовими нормами. Жодна з цих норм не передбачає сукупного посягання, жоден з цих злочинів не є способом вчинення іншого (вбивство може бути вчинене без з?валтування, а з?валтування – без вбивства), а тому вбивство, поєднане із з?валтуванням, завжди, у всіх випадках кваліфікується за сукупністю злочинів (ч. 4 ст. 152 та п. 10 ч. 2 ст. 115 КК) [8, 69].

Таким же чином повинні розглядатися і кваліфікуватися за сукупністю злочинів: розбійний напад,