На підставі цих висновків можна вивести загальне правило кваліфікації злочинів за сукупністю: якщо вчинене є посяганням на різні безпосередні об'єкти кримінально-правової охорони, то його належить кваліфікувати як сукупність злочинів.

Це правило можна застосовувати при кваліфікації за сукупністю такого злочину як торгівля людьми, оскільки він може поєднуватись із завданням різної важкості тілесних ушкоджень, дачею хабара, втягненням у проституцію та порнобізнес, незаконним перетином держкордону тощо.

Усе викладене про кваліфікацію злочинів за ознаками безпосередніх об'єктів посягання дає підстави для формулювання загального правила кваліфікації злочинів за сукупністю: діяння, при якому заподіяння шкоди додатковому безпосередньому об'єктові посягання є способом, складовою частиною заподіяння шкоди головному безпосередньому об'єктові, кваліфікується як один злочин, діяння, при вчиненні якого шкода додатковому об'єктові заподіюється факультативно, кваліфікується за сукупністю злочинів.

Взагалі об?рунтування кваліфікації злочинів за сукупністю – завдання великого суспільного, громадського і юридичного значення.

Кваліфікація сукупності злочинів як одного є невиправданим і безпідставним звільненням винної особи від відповідальності за другий вчинений нею злочин. Але вже давно відомо, що ніщо так не спонукає до вчинення злочину, як хоча б маленька надія уникнути покарання (П. І. Пестель).

Усі кримінально карні діяння, вчинення щодо потерпілого після закінчення злочину, передбаченого ст. 149 КК (тобто заволодіння ним, коли потерпілий позбавлений свободи пересування) кваліфікуються самостійно. Це, наприклад, застосування насильства чи погроз, знищення майна для того, щоб примусити потерпілого до сексуальної експлуатації, експлуатації його праці тощо.

Статтею 33 Конституції України гарантується кожній особі свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України та право у будь-який час повертатися в Україну.

За статтею 149 КК кваліфікується грубе порушення цих конституційних прав у вигляді продажу чи іншої сплатної передачі особи або вчинення іншої незаконної угоди для переміщення потерпілого за його згодою чи без через державний кордон України з метою подальшого продажу для сексуальної експлуатації чи використання в порнобізнесі, втягнення у злочинну діяльність, боргову кабалу, усиновлення (удочеріння) з комерційною метою, або використання у збройних конфліктах чи для експлуатації її праці.

Торгівля людьми у багатьох випадках утворює сукупність злочинів:

а) якщо це діяння було поєднане із заподіянням потерпілому тілесних ушкоджень, то діяння кваліфікується за сукупністю статей 121, 122,125,126 і ст. 149 КК;

б) якщо діяння, передбачене ч. 1 ст. 149 КК, було вчинене з незаконним переміщенням потерпілого через державний кордон України, то вчинене кваліфікується за сукупністю статей 331 і ч. 1 ст. 149 КК;

в) продаж людини з метою її подальшої сексуальної експлуатації кваліфікується за сукупністю статей 152 і ч. 1 ст. 149 КК; а з метою використання її у порнобізнесі – за сукупністю статей 303 і ч. 1 ст. 149 КК.

Продаж кількох осіб чи продаж неповнолітньої особи, вчинений повторно, за попередньою змовою групою осіб, з використанням посадового становища або особою, від якої потерпілий був у матеріальній залежності, кваліфікується за ч. 2 ст. 149 КК. Якщо неповнолітня особа була при цьому втягнена у порнобізнес, у злочинну діяльність чи використовувалась для сексуальної її експлуатації, то вчинене кваліфікується за сукупністю ч. 2 ст. 149 КК і статей 152, 304 чи ст. 303 КК [8, 187].

Продаж людини організованою групою або події, з незаконним вивезенням дітей за кордон чи неповерненням їх в Україну, чи з метою насильницького вилучення у потерпілого органів чи тканин для трансплантації або насильницького донорства чи заподіяння цим тяжких наслідків (великої шкоди здоров'ю, настання тяжкої хвороби тощо) кваліфікуються за ч. 3 ст. 149 КК.

Торгівля людьми вчинюється умисно у більшості випадків з корисливою метою.

Відповідальність за торгівлю людьми настає з шістнадцяти років.

Злочинами проти здоров'я називаються суспільне небезпечні умисні чи необережні дії (або бездіяльність), спрямовані на заподіяння шкоди здоров'ю іншої особи.

Спрямованими на заподіяння шкоди здоров'ю визнаються лише ті злочини, головним безпосереднім об'єктом яких є здоров'я іншої особи (потерпілого). Такими не вважаються злочини, при яких заподіяння шкоди здоров'ю є додатковим наслідком і здоров'я для них є додатковим об'єктом. Це, зокрема, злочини, передбачені статтями 187, 189, 239, 240, 271, 274, 286, 314, 326, 327, 346, 350 КК.

Об'єктом усіх злочинів проти здоров'я є здоров'я іншої особи незалежно від його стану та наявних аномалій. Кримінально-правова охорона здоров'я має універсальний характер. Вона не залежить від суспільних ознак особи потерпілого (віку, громадянства, посадового стану). Кримінальний закон однаковою мірою охороняє здоров'я як юнака, так і безнадійно хворої людини похилого віку, як героя, так і завзятого негідника [8, 156].

Кримінально-правова охорона здоров'я починається з дня народження людини і забезпечується до самої смерті.

Заподіяння шкоди здоров'ю виключає кримінальну відповідальність, якщо шкоду було заподіяно:

1) у стані необхідної оборони, крайньої необхідності чи під час затримання злочинця (статті 36 і 38, 39 КК);

2) при лікуванні за згодою потерпілого (ампутація ноги, резекція шлунка, пересадка нирки та ін.).

Найпоширенішими злочинами проти здоров'я є тілесні ушкодження. Тілесним ушкодженням називається протизаконне і винне заподіяння шкоди здоров'ю іншої особи, внаслідок порушення анатомічної цілісності або фізіологічної функції тканин чи органів потерпілого. Особливість тілесних ушкоджень полягає в тому, що вони мають зовнішні прояви заподіяної здоров'ю шкоди (рани, переломи кісток, розриви шкіри і тканин, кровотечу) і ця шкода може бути певно визначена.

Характер і тяжкість тілесних ушкоджень визначаються судово-медичною експертизою на основі Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості