1) патологічний (головний) – визначає небезпечність тілесних ушкоджень для життя в момент їх заподіяння, а також характер і ступінь порушень цілісності і функцій тканин чи органів та тривалість впливу цих порушень на стан здоров'я;

2) економічний (додатковий) – визначає ступінь втрати працездатності;

3) естетичний (додатковий) – визначає знівечення обличчя потерпілого.

Відповідно до закону (ч. 1 ст. 121 КК) тяжкими тілесними ушкодженнями визнаються такі з них, які були небезпечними для життя в момент заподіяння їх або спричинили втрату будь-якого органа чи його функцій, душевну хворобу або інший розлад здоров'я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менше ніж на одну третину, або переривання вагітності чи непоправне знівечення обличчя.

1. Небезпечними для життя визнаються такі ушкодження життєво важливих органів людини, які самі по собі загрожують життю потерпілого в момент заподіяння їх чи при звичайному перебігу закінчуються смертю.

Можливе чи дійсне відвернення смерті у таких випадках не береться до уваги при оцінці небезпечності таких ушкоджень для життя.

До таких ушкоджень належать:

1) проникаючі рани черепа, хребта, грудної клітки, живота, горла;

2) перелом кісток черепа, довгих трубчастих кісток, кісток таза, переломи-вивихи шийних хребців, грудних, поперекових хребців, переломи хрящів гортані і трахеї;

3) закриті ушкодження органів грудної та черевної порожнин;

4) ушкодження основних кровоносних судин: аорти, сонної артерії, плечової, стегнової і підколінної артерій чи їхніх вен;

5) стискування органів шиї або інші види механічної асфіксії, що загрожують життю;

6) хімічні, термічні або інші опіки III і IV ступеня, що становлять 15% поверхні тіла, а також опіки II ступеня, що становлять 30% поверхні тіла, чи опіки менших розмірів, які супроводилися шоком тяжкого ступеня.

Тяжке тілесне ушкодження буде небезпечним для життя за наявності хоч би однієї із зазначених ознак.

Незагрозливі для життя ушкодження, що належать до тяжких за кінцевим результатом та наслідками, – це втрата будь-якого органа чи втрата органом його функції (втрата зору, слуху, язика, руки, ноги і репродуктивної здатності).

Під втратою зору треба розуміти повну стійку сліпоту на обидва ока чи такий стан, коли наявне зниження зору до підрахунку пальців на відстані 2 м і менше (гострота зору на обидва ока – 0,04 і нижче).

Ушкодження сліпого ока, що призвело до його вилучення, оцінюється залежно від тривалості розладу здоров'я.

Під втратою слуху треба розуміти повну стійку глухоту на обидва вуха або такий необоротний стан, коли потерпілий не чує розмовної мови на відстані 3-5 см від вушної раковини.

Оцінка ступеня тяжкості у випадках встановлення наслідку травми органів зору і слуху проводиться відповідно до документів, якими керуються у своїй роботі медико-соціальні експертні комісії.

2. Втрата будь-якого органа або втрата органом його функцій визнається тяжким тілесним ушкодженням при повному фізичному відокремленні органа від тіла людини, а також тоді, коли настав повний або частковий параліч цього органа. Це може бути втрата язика, ока, руки, ноги, мови, голосу або їх параліч, втрата здатності народжувати дітей та ін.

Як свідчить слідча та судова практика, при тілесних ушкодженнях частіше за інші органи втрачаються очі, ніс, вуха, руки та ноги. Згідно з Правилами втрата зору, здатності бачити світ визнається тяжким тілесним ушкодженням, якщо настала повна сліпота на обидва ока або такий стан зору, що людина не бачить на відстані 2 м (гострота зору на обидва ока – 0,04 і менше) [8, 161].

Втрата зору на одне око або втрата одного ока також визнається тяжким тілесним ушкодженням, бо в цьому разі настає втрата працездатності більше ніж на одну третину, або непоправне знівечення обличчя, якщо це поєднано з вилученням ока.

Повна втрата зору на одне око вважається тяжким ушкодженням незалежно від того, чи ока зовсім немає, чи воно є і мас здоровий вигляд, так само від того, коли око було втрачено – в момент заподіяння тілесного ушкодження чи при лікуванні. Ушкодження сліпого ока, що призвело до його вилучення, оцінюється залежно від тривалості розладу здоров'я.

Втрата потерпілим голосу, слуху, мови визнається тяжким тілесним ушкодженням, якщо він не може спілкуватися з іншими людьми без допомоги технічних чи спеціальних засобів або не чує розмовної мови на відстані 3-5 см від вуха.

3. Заподіяння душевної хвороби визнається тяжким тілесним ушкодженням у всіх випадках, коли потерпілий внаслідок посягання на його здоров'я захворів на тимчасову чи хронічну душевну хворобу, коли таке посягання спричинило розлад його психічної діяльності.
Психічне захворювання може статися внаслідок тяжкої травми голови, мозку або в результаті переляку, сильного психічного струсу (хвилювання). Будь-яка за характером і тяжкістю душевна хвороба є ознакою тяжкого ушкодження. Не визнається тяжким тілесним ушкодженням нервова хвороба, що виникла внаслідок посягання.

4. Ознакою тяжкого тілесного ушкодження визнається стійка втрата працездатності не менше ніж на одну третину (не менше як 33%). При цьому йдеться не про професійну, а про загальну працездатність. Визначення групи інвалідності потерпілому не впливає на ступінь тяжкості тілесних ушкоджень. Ступені тяжкості тілесних ушкоджень, що були заподіяні дітям, інвалідам, визначаються на загальних підставах за тими ж Правилами.

Втрата працездатності вважається стійкою, якщо її не можна поновити, або якщо її можна поновити лише частково, або якщо для її поновлення потрібен тривалий строк.

5. Тілесне ушкодження