Щодо другого інтервалу, то для злочину, передбаченого ст. 123 КК, характерною ознакою є негайне виникнення наміру заподіяти шкоду потерпілому, бо вона може визнаватися як заподіяна за обставин, що пом'якшують відповідальність, лише тоді, коли була заподіяна у стані сильного душевного хвилювання (фізіологічного афекту).

Сильне душевне хвилювання – це така душевна буря, таке сильне психічне напруження всіх сил людини, яке не може бути тривалим. Як свідчить практика, такий стан триває не більше кількох хвилин. Тільки в цей час заподіяна шкода може бути визнана такою, що заподіяна у стані сильного душевного хвилювання, і кваліфікуватися за ст. 123 КК.

Стаття 123 КК передбачає відповідальність лише за умисне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження. Відповідальність за необережне заподіяння таких тілесних ушкоджень за таких обставин настає за ст. 128 КК.

Як визначив Верховний Суд України, умисне тяжке тілесне ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого, вчинене у стані сильного душевного хвилювання, підпадає під ознаки ст. 123, а не ч. 2 ст. 121 КК.

Якщо тяжкі тілесні ушкодження були заподіяні у стані сильного душевного хвилювання, але з метою захисту від небезпечного нападу і з перевищенням меж необхідної оборони, то їх кваліфікують не за ст. 123, а за ст. 124 КК, оскільки остання має більш пом'якшуючу відповідальність обставину.

За чинним законодавством, відповідальність за тілесне ушкодження середньої тяжкості, заподіяне у стані сильного душевного хвилювання і у стані необхідної оборони незалежно від інших обставин, не настає.

Заподіяння тяжкого або середньої тяжкості тілесного ушкодження у стані сильного душевного хвилювання, навіть за обставин, що обтяжують відповідальність (внаслідок якого настала смерть потерпілого чи внаслідок якого настало переривання вагітності тощо), кваліфікується за ст. 123, а не за ст. 121 КК.

Кримінальна відповідальність за заподіяння тяжкого »бо середньої тяжкості тілесного ушкодження у стані сильного душевного хвилювання настає з 14 років (ч. 2 ст. 22 КК).

Кримінальна відповідальність за тяжкі тілесні ушкодження, заподіяні при перевищенні меж необхідної оборони, передбачена ст. 124 КК.

Згідно із законом перевищенням меж необхідної оборони визнається явна невідповідність захисту характерові або небезпеці посягання. У постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства, яке забезпечує право на необхідну оборону від суспільне небезпечних посягань» від 28 червня 1991 p. визначив, що при вирішенні питання про перевищення чи не перевищення меж необхідної оборони повинно враховуватися не лише відповідальність чи не відповідальність знарядь захисту і нападу, але і характер небезпеки, що загрожувала особі, яка захищалася, обставини, що могли вплинути на реальне співвідношення сил нападаючих і тих, хто захищається, а саме: місце і час, раптовість нападу, неготовність до його відбиття, кількість нападаючих і тих, хто захищається, їх фізичні (вік стать, інвалідність, стан здоров'я) та інші обставини [8, 178].

Вирішуючи питання про правомірність заподіяної шкоди, належить встановити, що захищалася особа від реального, вже розпочатого і ще не закінченого суспільно небезпечного посягання. Лише при наявності стану необхідної оборони треба зробити висновок, перевищила вона межі необхідної оборони чи ні (п. 4).

Заподіяння умисного тяжкого тілесного ушкодження при перевищенні меж необхідної оборони кваліфікується за ст. 124 КК і в тих випадках, коли воно було вчинене за обтяжуючих відповідальність обставин (групою осіб, смерть нападаючого тощо).

Якщо тяжкі тілесні ушкодження були заподіяні при перевищенні меж необхідної оборони і винний одночасні перебував у стані сильного душевного хвилювання, що paптово виникло, то його дії належить кваліфікувати за ст. 124 КК, тобто за більш м'яким законом, а не за ст. 123 КК.

Відповідальності за ст. 124 КК підлягають ті особи які захищали від нападу себе, а також ті, які захищали від нападу інших громадян чи інтереси суспільства або держави, якщо вони, захищаючись, перевищили межі необхідної оборони і заподіяли нападаючому зайву для такого випадку шкоду.

Кримінальна відповідальність передбачена законом лише за необережне заподіяння тяжкого або середньої тяжкості тілесного ушкодження (ст. 128 КК). Необережно заподіяні легкі тілесні ушкодження складу злочину не утворюють і кримінальної відповідальності за собою не тягнуть.

Необережні тяжке і середньої тяжкості тілесні ушкодження містять склад злочину тоді, коли особа, яка їх заподіяла, передбачала можливість настання їх, але легковажно розраховувала на відвернення шкоди (наприклад, при порушенні правил безпеки руху транспортного засобу) або не передбачала можливості настання їх, хоч повинна була і могла їх передбачити.

У тих випадках, коли особа, яка заподіяла тяжкі або середньої тяжкості тілесні ушкодження, не повинна була чи не могла передбачити їх настання, вона не може відповідати за них за відсутністю її вини (випадок).

Відповідальність за необережні тяжкі чи середньої тяжкості тілесні ушкодження настає з 16 років.

Необережне тяжке чи середньої тяжкості тілесне ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого, кваліфікується за ст. 125 КК як необережне заподіяння смерті.

Згідно зі ст. 125 КК легкими тілесними ушкодженнями вважаються такі, що:

а) не містять ознак тяжкого (ст. 121 КК) чи середньої тяжкості тілесних ушкоджень (ст. 122 КК);

б) викликали короткочасний розлад здоров'я потерпілого;

в) спричинили короткочасну втрату ним працездатності. При цьому важливо розрізняти поняття «розлад здоров'я» і «шкода здоров'ю», оскільки шкода здоров'ю може бути заподіяна і без його розладу.

Згідно з Правилами короткочасним розладом здоров'я вважається таке його порушення, яке тривало менше як 6 днів, але не більше як 3 тижні (21 день), тобто 7-20 днів.

Короткочасною втратою працездатності визнається стійка втрата загальної працездатності в розмірі до 10%.

Короткочасний розлад здоров'я і короткочасність втрати працездатності визначає судово-медична експертиза.

За