в) постійне надання послуг сексуального характеру всім бажаючим безоплатно.

За ч. 1 ст. 303 КК кваліфікується систематичне (постійне протягом певного часу) заняття проституцією, тобто надання сексуальних послуг з метою отримання доходу.

За ч. 2 ст. 303 КК кваліфікується примушування або втягнення у заняття проституцією, тобто надання сексуальних послуг за плату із застосуванням насильства чи погрози його застосування, або із застосуванням погрози знищення чи пошкодження майна, шантажу або обману.

Способами такого примушування, втягнення можуть бути:

а) застосування насильства (побоїв, тілесних ушкоджень тощо);

б) погрози застосувати насильство; знищити чи пошкодити майно;

в) шантаж – розповсюдження дійсних відомостей чи різних вигадок;

г) обман – різні неправдиві обіцянки, відомості.

За частиною 3 ст. 303 КК кваліфікується втягнення у зайняття проституцією неповнолітнього і вчинення такого діяння організованого групою.

За частиною 4 ст. 303 КК кваліфікується сутенерство, тобто створення, керівництво або участь в організованій групі, яка забезпечує діяльність з надання сексуальних послуг особами чоловічої чи жіночої статі з метою отримання прибутків.

Проституція – злочин умисний, вчинюваний з метою отримання прибутків за послуги сексуального характеру.

Відповідальність за проституцію настає з шістнадцяти років.

Отже, вчинення злочину, передбаченого ст. 149 КК, супроводжується порушенням інших кримінально-правових норм.

Заволодіння людиною – обов’язкова дія, що виконується при вчинені цього злочину – полягає в незаконному позбавленні волі (ст. 146). Цей злочин є способом вчинення аналізованого посягання, менш небезпечний, ніж цей “основний” злочин, і повністю охоплюється ст. 149 КК. Тому кваліфікація за сукупністю в даному разі не вимагається.

Вчинення в ході виконання злочину, передбаченого ст. 149 КК, інших посягань – порушень правил про валютні операції, дача хабара, незаконне перетинання державного кордону, підробка документів або використання завідомо підроблених документів – потребує кваліфікації за сукупністю відповідних статей Особливої частини КК.

Висновки.

Отже, кримінальну відповідальність за торгівлю людьми (ст. 1241 КК 1960 року) встановлено Законом України від 24 березня 1998 р. одночасно з установленням відповідальності в спеціальній нормі за незаконне усиновлення (ст. 1152 КК). До доповнення КК ст. 1241 КК відповідальність за передбачені нею дії наставала лише в частині, яка стосувалася незаконного позбавлення волі чи викрадення чужої дитини. Тобто, ст. 1241 КК включає посягання, передбачені статтями 123, 124 КК 1960 року, і поряд з передбаченими ними діяннями охоплює й інші. Це потрібно мати на увазі при з'ясуванні причин появи в Особливій частині самостійної статті, присвяченої торгівлі людьми, враховувати при встановленні співвідношення аналізованого злочину із суміжними посяганнями.

В новому Кодексі України аналогічна їй стаття – 149.

Стаття 149 КК складається з трьох частин. У першій передбачено ознаки основного складу цього злочину, в другій – кваліфікованого, в третій – особливо кваліфікованого.

Основний склад торгівлі людьми сконструйовано законодавцем шляхом вказівки на такі ознаки:

1) потерпілий – людина;

2) суспільно-небезпечне діяння, яке складне за формою, поліваріантне.

При першому з можливих варіантів діяння складається з двох обов'язкових дій:–

заволодіння людиною (відкрите або таємне);–

переміщення її через державний кордон (законне або незаконне, за згодою чи без згоди потерпілого).

У другому ж варіанті має місце тільки заволодіння людиною, її переміщення через державний кордон не відбувається.

Сам подальший продаж потерпілого не є ознакою об'єктивної сторони цього злочину, не охоплюється його складом. Підставою для такого твердження є граматичний аналіз диспозиції ч. 1 ст. 149 КК – використання в ній вказівки на те, що заволодіння людьми здійснюється для подальшого продажу (а не поєднане, наприклад, з подальшим продажем чи таке, що супроводжується продажем тощо). Прийменник для в цьому разі вказує на призначення або мету відповідних дій. З огляду на це назва аналізованої статі і «торгівля людьми» здається вкрай невдалою, адже самої торгівлі людьми етап я якраз і не охоплює. Суть норми точніше виражала б назва «Заволодіння людиною з мстою її оплатної передачі». Скоріше ж за все, законодавець точно сформулював у назві те, що він хотів криміналізувати, однак неточності диспозиції звели його зусилля нанівець;

3) мета. В диспозиції ч. 1 ст. 149 КК названо два види мети торгівлі людьми. Перша з них – це мета самого заволодіння людиною, тобто мета, яка переслідується при вчиненні першого обов'язкового діяння. Її визначено шляхом вказівки нате, задля чого здійснюється заволодіння людьми, причому в двох різновидах:–

продаж (людини, якою заволодів винний)–

інша оплата передача.

Другий вид мети – це мета продажу чи іншої сплатної передачі, (дій, які самі по собі перебувають поза межами складу цього злочину), тобто, по суті, мета, з якою здійснюється відчуження і придбання потерпілою, а отже, мета, яку переслідує особа, що «придбала» потерпілого:–

сексуальна експлуатація;–

використання в порнобізнесі;–

втягнення в злочинну діяльність;

залучення в боргову кабалу;–

усиновлення з комерційною метою;–

використання в збройних конфліктах;–

експлуатація праці.

Диспозицію ст. 149 КК побудовано так, що винний має переслідувати першочергову мету і принаймні усвідомлювати, якою має бути подальша доля людини, якою він заволодів.

Заволодіння людиною – це встановлення над нею фактичного панування, захоплення, підкорення своєму впливу.

Способи заволодіння людиною в диспозиції ст. 149 КК не подано, отже, вони можуть бути найрізноманітнішими. Серед таких способів:–

насильницьке викрадення людини;–

обманні дії, внаслідок яких особа погоджується на виконання вимог винного (обіцянка перспективної роботи, високого заробітку тощо);–

викрадення дитини;–

купівля, інше сплатне придбання малолітнього в його батьків, законних представників;–

отримання дитини в батьків чи законних представників внаслідок обману (обіцянка влаштувати на навчання чи лікування, обіцянка участі у спортивних змаганнях тощо).

Заволодіння людиною може