продаж (людини, якою заволодів винний)–

інша оплата передача.

Другий вид мети – це мета продажу чи іншої сплатної передачі, (дій, які самі по собі перебувають поза межами складу цього злочину), тобто, по суті, мета, з якою здійснюється відчуження і придбання потерпілою, а отже, мета, яку переслідує особа, що «придбала» потерпілого:–

сексуальна експлуатація;–

використання в порнобізнесі;–

втягнення в злочинну діяльність;–

залучення в боргову кабалу;–

усиновлення з комерційною метою;–

використання в збройних конфліктах;–

експлуатація праці.

Диспозицію ст. 149 КК побудовано так, що винний має переслідувати першочергову мету і принаймні усвідомлювати, якою має бути подальша доля людини, якою він заволодів.

Заволодіння людиною – це встановлення над нею фактичного панування, захоплення, підкорення своєму впливу.

Способи заволодіння людиною в диспозиції ст. 149 КК не подано, отже, вони можуть бути найрізноманітнішими. Серед таких способів:–

насильницьке викрадення людини;–

обманні дії, внаслідок яких особа погоджується на виконання вимог винного (обіцянка перспективної роботи, високого заробітку тощо);–

викрадення дитини;–

купівля, інше сплатне придбання малолітнього в його батьків, законних представників;–

отримання дитини в батьків чи законних представників внаслідок обману (обіцянка влаштувати на навчання чи лікування, обіцянка участі у спортивних змаганнях тощо) [21, 80].

Заволодіння людиною може здійснюватися як всупереч її волі, так і зі згоди потерпілого, який діє внаслідок обману чи не усвідомлює своїх справжніх інтересів.

Перелік способів заволодіння людиною не є вичерпним.

1.2. Об’єктивні ознаки складу злочину “торгівля людьми” згідно з чинним законодавством України

Злочин, в тому числі і “торгівля людьми”, як і всяке інше явище, можна розглядати з різних точок зору. Оскільки злочин – це людський вчинок, то ці­л­ком закономірним і вельми важливим представляється його психологічний а­на­ліз – вивчення злочину як вияву властивостей даної особистості, розкриття мо­тивів і цілей злочинця. При цьому виясняється внутрішня, суб'єктивна сторона злочинної поведінки і встановлюються його безпосередні причини [18, 10].

Віддаючи належне значення цим питанням, слід, однак, сказати, що не менш важливим представляється і інший аспект вивчення злочину, при якому звертається основна увагу на його зовнішню, об'єктивну сторону. Як і всякий акт зовнішньої людської поведінки, злочин являє собою певну психофізичну єдність. Він не тільки має суб'єктивний, психічний зміст, але і разом з тим виражається у зовнішніх, об'єктивних формах поведінки, в дії суб'єкта, що спричиняє зміну навколишньої дійсності.

У суспільстві злочин, будучи антигромадською поведінкою, негативно впливає на суспільні відносини і їх учасників, заподіює шкоду тим або іншим інтересам суспільства. Як вказується в ст. 11 Кримінального кодексу України, що набирав чинності з 1 вересня 2001 року, злочином є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину. Не є злочином дія або бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого цим Кодексом, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі [18, 15].

Яким чином здійснюється цей негативний вплив на суспільні відносини? Для того щоб відповісти на це питання, необхідно розкрити механізм суспільно небезпечного посягання, простежити зв'язок між вчинками, що здійснюються людиною і подальшими змінами в навколишній дійсності, в більшій або меншій ступені відволікаючись від інших властивостей і ознак діяння, зокрема,  від його суб'єктивних ознак. При такому аналізі розглядаються головним чином зовнішні форми процесу посягання на об'єкт, що охороняється законом, що створюють об'єктивну сторону злочину, звертається увагу на ту об'єктивну шкоду, яку спричиняє злочин інтересам суспільства, розкривається негативне соціальне значення злочину. Аналіз об'єктивних ознак злочинів має також велике значення для проведення заходів щодо їх попередження.

Зрозуміло, обидва вказані аспекти перебувають в тісному взаємозв'язку. Неможливо правильно зрозуміти механізм здійснення злочину, не враховуючи того, що він здійснюється людиною, що переслідує певну мету і діє в суспільстві, серед інших людей. Але так же неправильно було б обмежуватися психологічним аспектом, забуваючи про те, що саме об'єктивна сторона злочину є реальним втіленням і вираженням поза цілями і намірами суб'єкта і що саме в ній зрештою виявляється основна соціальна властивість злочину – його суспільна небезпека.

Виділення об'єктивної сторони як елемента єдиного злочину носить умовний характер – в тому значенні, що в реальній дійсності не існує один цей елемент  злочину (як і інші його елементи). Однак таке умовне розчленування має під собою реальний ?рунт, бо кожний з елементів злочину характеризує його з особливої сторони і роздільний аналіз цих елементів дозволяє більш глибоко уяснити соціальну суть і юридичне значення злочину “торгівля людьми” загалом.

Об'єктивна сторона злочину “торгівля людьми” є процес суспільно небезпечного і протиправного посягання на інтереси, що охороняються законом,  що розглядається з його зовнішньої сторони, з точки зору послідовного розвитку тих подій і явищ, які починаються із злочинної дії (бездіяльності) суб'єкта і закінчуються настанням злочинного результату.

Коли кажуть про злочин як про факт, що здійснився,  на перший план виступають тільки деякі ознаки об'єктивної сторони, і передусім результат, що наступив.  Однак злочин – це не застигле, статичне явище, а процес, що розгортається в просторі і часі. Він включає більш-менш тривалу і різноманітну поведінку людини, дію різних сил