1.3. Суб’єктивні ознаки складу злочину “торгівля людьми” згідно з чинним законодавством України

Свідомий вчинок людини, який і цікавить кримінальне право, завжди спрямовується психічними властивостями суб'єкта, його волею, контролюється в тій або іншій мірі його свідомістю. При цьому потрібно враховувати, що самі ці психічні властивості людини, його установки, світогляд, відношення до навколишньої дійсності, до інших людей і суспільства загалом формуються зовнішнім середовищем, створюються умовами життя. Крім того, безпосереднім мотивом до здійснення в даний момент певного вчинку, в тому числі і злочину, служать об'єктивні умови тієї обстановки, в якій знаходиться особа.

Внутрішні психологічні процеси, антигромадські установки особи, будучи самі породженням зовнішніх причин, безпосередньо зумовлюють ту або іншу поведінку суб'єкта, служать його найближчим джерелом. Однак взаємозв'язок об'єктивної і суб'єктивної сторін злочину цим не обмежується. Не аналізуючи тут співвідношення психічних і фізичних процесів з точки зору психології, необхідно розглянути цей зв'язок головним чином в юридичному, кримінально-правовому плані.

Суб'єктивна сторона породжує, направляє і регулює об'єктивну сторону злочину. Розглянемо, в чому це конкретно виражається [18, 25].

Передусім,  безпосереднім і найближчим джерелом злочинної дії особи є суб'єктивний вольовий акт, рішучість здійснити злочин (при намірі) або рішучість здійснити іншу дію, яка при відсутності належної передбачливості веде до настання суспільно небезпечних наслідків (при необережності). Об'єктивну сторону злочину може утворити тільки така дія або бездіяльність особи, яка є вираженням волі, виявом властивостей його особистості. Дія або бездіяльність особи, яка здійснюється не з її волі, а внаслідок фізичного примусу або іншої непереборної сили, не може розглядатися як вчинок даної особи і не спричиняє карної відповідальності. З точки зору психології тут немає зі сторони суб'єкта тієї «спонукальної регуляції» дії, яка є необхідні елементом свідомого вчинку людини.

Вольовий акт властивий і злочину, що здійснюється по необережності.

Особливе положення складається в тих випадках, коли суб'єкт діє під психічним примушенням або під тиском істотних для нього обставин зовнішнього порядку. Тут, хоч і під впливом зовнішніх сил, людина ухвалює рішення самостійно і тому в принципі може нести відповідальність за свої вчинки. Однак міра тиску цих зовнішніх впливів на волю і свідомість суб'єкта повинна враховуватися при розв'язанні питання про залучення його до карної відповідальності і призначенні міри покарання.

Вплив суб'єктивної сторони злочину на його об'єктивну сторону не обмежується первинним (спонукальним) вольовим актом, а також тим напруженням волі, яке необхідно аж до завершення злочину. Сам зміст об'єктивної сторони умисного злочину свідомо визначається діючим суб'єктом, залежить від його представлень, мотивів і цілей (що, в свою чергу, формуються на основі об'єктивних обставин). Майбутня об'єктивна сторона злочину в ідеальній формі складається в свідомості особи і потім в тій або іншій мірі здійснюється насправді.  Вибір злочинцем об'єкта посягання, часу, місця здійснення злочину і засобів до досягнення злочинної мети визначає і об'єктивну сторону його поведінки. Об'єктивна сторона служить практичним здійсненням злочинних намірів суб'єкта. Особливо наочно це видно в тих умисних злочинах, які здійснюються по заздалегідь наміченому плану [18, 25].

Суб'єктивні чинники багато в чому визначають характер засобів, застосованих злочинцем, способів приховання слідів злочину і т. д. Від відношення злочинця до потерпілого, до іншим громадян, до інтересів суспільства загалом часто залежить, до яких саме методів здійснення злочину він вдасться. Властивості цих і інших рис об'єктивної сторони злочину дозволяють іноді вельми точно встановити особистість злочинця, а також охарактеризувати його соціальне обличчя. Основи кримінального законодавства України відносять до обставин, що загострюють відповідальність, зокрема,  здійснення злочину з особливою жорстокістю або знущанням над потерпілим, здійснення злочину з використанням умов суспільної біди, здійснення злочину загальнонебезпечним способом. Всі ці обставини, що відносяться до об'єктивної сторони злочину, наочно характеризують різку антигромадську спрямованість наміру злочинця, властивості його особистості.

Подальша роль суб'єктивної сторони злочину по відношенню до об'єктивної сторони полягає в тому, що вона контролює, направляє і регулює об'єктивну сторону протягом всьому здійснення злочинного діяння (зазнаючи разом з тим зворотного впливу). У цьому виявляється так звана додаткова регуляція поведінки суб'єкта.

При цьому зрозуміло, що безпосередній вплив суб'єктивної сторони на зовнішні форми поведінки можливо лише на тій дільниці об'єктивної сторони, яка охоплюється дією суб'єкта. В дії і бездіяльності об'єктивна і суб’єктивна сторони знаходяться в тісній нерозривній єдності, і зміна цілей і намірів суб'єкта, його відношення до того, що здійснюється безпосередньо виявляється на зовнішній стороні його поведінки.

Коли дія закінчилася, але злочинні наслідки ще не наступили (наприклад, суб'єкт зробив постріл, але куля ще не влучила ), об'єктивну сторону злочину ще не можна визнати кінченою. Однак втрутитися в розвиток причинного зв'язку на даному етапі, як правило, вже неможливо Злочинне посягання «об'єктивувалося» зовні, стало незалежним від суб'єкта, воно розвивається по своїх законах і нерідко не так, як думав злочинець. Якщо особа і зможе у відомих випадках припинити подальший розвиток такого процесу, йому для цього треба буде здійснити нові дії, що по суті  не входять у об'єктивний бік даного злочину і мають протилежний йому зміст.

З цього, однак, не випливає, що суб'єктивна сторона «коротше» об'єктивної за часом і бідніше за змістом. Навпаки, зв'язок об'єктивної і суб'єктивної сторін злочину тягнеться і за межі дії, хоч і в іншій формі. Як відомо, свідомість суб’єкта розповсюджується не тільки на ті дії, що здійснюються, а і на